Національний ТУ «Дніпровська політехніка» — відповідність Часу
Наші корифеї





Випускники кафедри



Чех
Сергій Михайлович
заступник міністра енергетики
та вугільної промисловості України


Випускник 1977 року  працював генеральним директором ВАТ «ЕК «Дніпрообленерго».









Разводов
Анатолій Григорович,
кандидат технічних наук,академік Академії інженерних наук
(1947–2007)


Народився 18 вересня 1947 року в селі Нова Дача. Закінчивши Дніпропетровський гірничий інститут за фахом «Гірнича електромеханіка» в 1970 році, пішов до армії. За два роки служби в Білоруському військовому окрузі став механіком-водієм першого класу сучасного танка, достроково одержав звання старшого лейтенанта. А після армії повернувся в рідне Придніпров’я. Для нього не стояло питання, куди піти працювати. Звичайно на шахту. Майже два роки був електрослюсарем на ш. «Самарська» – хотів досконально вивчити ази шахтарської справи. Потім став механіком ділянки. Підмінив одного разу відсутнього начальника ділянки та так і залишився на цій посаді. Три роки роботи секретарем партійної організації шахти стали для нього другим університетом в роботі з людьми.

Протягом 22-х років Анатолій Григорович стояв на чолі шахти ім. Н.І. Сташкова. Будучи досвідченим управлінцем, професіоналом гірничої справи, він завжди вмів будувати роботу так, щоб підприємство незмінно знаходилося в лідерах вуглевидобування Західного Донбасу і всієї вугільної галузі України. На питання, що він цінує в рядових шахтарях Анатолій Григорович зазвичай відповідав: «Перш за все – професіоналізм. Потім – дисципліна, вміння працювати в колективі. Наскільки серйозно реагує та піднімає проблеми. І порядність людини. Мужики поважають і силу, але справедливість – в першу чергу». Шахта по праву вважалася кращою в Західному Донбасі, тому що завдяки природному таланту керівника тут вдалося сформувати колектив однодумців і, насамперед, могутній інженерно-технічний корпус.

Протягом декількох років Анатолій Разводов очолював об’єднання «Павлоградвугілля». На посту генерального він не зрадив своїм звичкам вимогливого, але справедливого керівника. Це були непрості роки – 1996...1998. Після виходу Указу Президента про реструктуризацію вугільної промисловості він поставив завдання зберегти всю інфраструктуру. І звичайно з нею впорався. І за це йому до сьогодні вдячні шахтарі.

А.Г. Разводов був депутатом обласної Ради трьох скликань. При цьому знаходив час і для плідної наукової діяльності. Одержав ступінь кандидата технічних наук, був дійсним членом Академії інженерних наук України. Заслуги його відзначено державними і відомчими нагородами: Заслужений шахтар України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, повний кавалер знаків «Шахтарська слава» і «Шахтарська доблесть».


Кузнецов
 Олександр Степанович,
кандидат технічних наук,
академік Міжнародної академії
наук екологічної безпеки


Народився 21 жовтня 1941 р. у місті Красний Луч Луганської області. Працює у ДВАТ «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Вугле-механізація» головою правління – директором інституту.

По закінченні Штеровського енергетич-ного технікуму (1955–1959) почав трудовий шлях робітником-слюсарем ТЕЦ заводу «Запоріжсталь», а потім – підземним електрослюсарем (1959–1960) шахти «Ново-Павловська» тресту «Краснолучвугілля».

Отримав шахтарське гартування. Успішно закінчив Дніпропет-ровський гірничий інститут (1960–1965) за спеціальністю «Гірничий інженер-електромеханік з автоматизації». Свою виробничу діяльність присвятив шахтарській справі.

Працював на посадах: помічника головного механіка шахти «Известия» треста «Краснолучвугілля» (1965), заступника головного механіка з автоматики тресту «Краснолучвугілля» (1965–1970), старшого інженера, начальника відділу забойного обладнання, заступника головного механіка об’єднання «Донбасантрацит» (1970–1980 рр.), головного механіка шахти в Ірані (1980–1983), головного механіка виробничого об’єднання «Донбасантрацит» (1983–1986).

Зробив значний внесок в організацію енергомеханічної служби, забезпечення безаварійної експлуатації шахтного обладнання, енергозабезпечення вугільних підприємств, розвиток автоматизації та скорочення важкої ручної праці в галузі. Відповідальна робота не зменшила прагнення до знань – у 1977 р. О.С. Кузнецову було присуджено вчену ступінь кандидата технічних наук за роботу в галузі двохдифекціального гідропривода гірничих машин.

Як фахівця високої кваліфікації Олександра Степановича запрошували для надання інтернаціональної допомоги в розвитку вугільної промисловості Ірану. З 1986 р. О.С.Кузнецов очолив НВО «Вугле-механізація». Як генеральний директор багато зробив з технічного переозброєння виробничих підприємств, нарощення їх потужностей, активізації наукової та конструкторської діяльності, виходу на міжнародний ринок, послідовно домагався вирішення соціальних питань. У важких умовах переходу до ринкової економіки зумів утримати стійкий економічний фінансовий стан ДВАТ.

Усі роки О.С. Кузнецов веде наукову роботу, він автор більше 50 наукових праць, 25 винаходів з механізації ручних робіт на шахтах галузі.

За його безпосередньою участю створено і втілено на шахтах СНД основні засоби механізації допоміжних робот (монтаж-демонтаж, транспорт, кріплення і ремонт гірничих виробок, засоби безпеки).

Сфера особливого інтересу – шахтний транспорт (експлуатація і ремонт), система стиковки конвеєрних смуг механічними шарнірними з’єднувачами.


Юшко
В’ячеслав Іванович,
головний механік ВО "Лисичанськвугілля"


У 1958 році закінчив 10 класів і пішов працювати на шахту № 12 ім. Дзержинського тресту «Кадієввугілля» заряджувальником вагонів (мастильником) і паралельно навчався на курсах електрослюсарів.

У 1959 році перейшов на посаду підземного електрослюсаря, а у 1960 р. за направленням шахти вступив до Дніпропетровського гірничого інституту на спеціальність «Гірничий інженер-електромеханік з автоматизації».

Після закінчення інституту в 1965 році повернувся на посаду заст. головного механіка з автоматизації цієї ж шахти, де працював три роки. 1968–1975 рр. – головний енергетик шахти; 1975–1976 рр. – дільничний гірничо-технічний інспектор Кадієвської районної гірничотехнічної інспекції (РГТІ); 1976–1977 рр. – заст. начальника Кадієвської РГТІ; 1977–1980 рр. – головний енергетик комбінату «Кадієввугілля». 1981–2000 рр. – головний механік виробничого об’єднання «Лисичанськвугілля»; 2000 – 2004 рр. – головний інженер Лисичанського шахтоспецналагоджувального управління (обслуговування вугільних шахт і сольових рудників об’єднання «Соледар»); 2005–2006 рр. – головний інженер Лисичанського пивзаводу.

Нагороджений медалями «За трудову доблесть» і «Шахтарська слава» двох ступенів.


Павлов
Ігор Іванович,
заступник головного механіка
комбінату "Донбасантрацит"


Народився 17 вересня 1935 року в родині робочого. Батько працював на шахті зарубником.

У 1952 р. закінчив 7 класів і пішов працювати на шахту електрослюсарем. Навчання продовжував у вечірній школі робочої молоді.

У 1954 р. призваний до лав Радянської Армії. Після демобілізації у 1957 році працював підземним електрослюсарем і продовжував навчання у вечірній школі, яку закінчив у 1959 р.

У 1960 р. направлений шахтою на навчання до Дніпропетровського гірничого інституту. Після його закінчення у 1965 р. повернувся на шахту, де працював механіком видобувної дільниці, заступником головного механіка та головним механіком.

З 1973 р. призначений заступником головного механіка енерго-механічного управління комбінату «Донбасантрацит».

Після закінчення інституту захоплювався складанням приборів на базі напівпровідників та мікросхем.


Бахмут
Микола Степанович,
головний інженер ДПКІ
"Гіпромашзбагачення"


Народився 22 березня 1939 року в селищі Біловодськ Біловодського району Луганської області.

У 1957 р. закінчив 10 класів Біловод-ської середньої школи. 1958 р. – навчання в СПТУ № 9 м. Ворошиловграда.

1958–1960 рр. – слюсар-збірник метало-конструкцій Ворошиловградського машино-будівного заводу ім. А.Я.Пархоменка.

У 1960 р. вступив і в 1965 р. закінчив з відзнакою електротехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема за спеціальністю «Гірничий інженер-електромеханік з автоматизації».

1965–1976 рр. – інженер-конструктор, провідний інженер, головний конструктор проектів, заступник начальника відділу, начальник відділу автоматики й електропривода інституту «Гіпромашвуглезбагачення» (м. Ворошиловград).

1976–1985 рр. – головний конструктор проектів, заступник начальника Спеціального конструкторського відділу Ленінградського інституту «Гіпромашзбагачення» (м. Дніпропетровськ).

1985–1990 рр. – головний інженер Дніпропетровського філіалу Ленінградського інституту «Гіпромашзбагачення» (з 1986 р. перейменований у філіал Ворошиловградського інституту «Гіпромаш-вуглезбагачення»).

1990–2002 рр. – головний інженер Державного проектно-конструк-торського інституту збагачувального обладнання «Гіпромашзбагачення» (м. Дніпропетровськ).

Почесний робітник Мінтяжмашу СРСР. Нагороджений багатьма медалями ВДНГ СРСР та УРСР.

Має більше 30-ти авторських свідоцтв і патентів на винахід, 14 опублікованих наукових праць в галузі збагачувального машино-будування й автоматизації технологічних процесів.

Неодноразово виїжджав у закордонні службові відрядження (Польща, Чехословаччина, Болгарія).

Сервіси

Розклад

Соціальні мережі

Facebook
YouTube

Інформаційне партнерство

Прес-центр
Закон про вищу освіту
© 2006-2024 Інформація про сайт