Наші корифеї

Випускники кафедри

Випускник 1977 року  працював генеральним директором ВАТ «ЕК «Дніпрообленерго».

Народився 18 вересня 1947 року в селі Нова Дача. Закінчивши Дніпропетровський гірничий інститут за фахом «Гірнича електромеханіка» в 1970 році, пішов до армії. За два роки служби в Білоруському військовому окрузі став механіком-водієм першого класу сучасного танка, достроково одержав звання старшого лейтенанта. А після армії повернувся в рідне Придніпров’я. Для нього не стояло питання, куди піти працювати. Звичайно на шахту. Майже два роки був електрослюсарем на ш. «Самарська» – хотів досконально вивчити ази шахтарської справи. Потім став механіком ділянки. Підмінив одного разу відсутнього начальника ділянки та так і залишився на цій посаді. Три роки роботи секретарем партійної організації шахти стали для нього другим університетом в роботі з людьми.

Протягом 22-х років Анатолій Григорович стояв на чолі шахти ім. Н.І. Сташкова. Будучи досвідченим управлінцем, професіоналом гірничої справи, він завжди вмів будувати роботу так, щоб підприємство незмінно знаходилося в лідерах вуглевидобування Західного Донбасу і всієї вугільної галузі України. На питання, що він цінує в рядових шахтарях Анатолій Григорович зазвичай відповідав: «Перш за все – професіоналізм. Потім – дисципліна, вміння працювати в колективі. Наскільки серйозно реагує та піднімає проблеми. І порядність людини. Мужики поважають і силу, але справедливість – в першу чергу». Шахта по праву вважалася кращою в Західному Донбасі, тому що завдяки природному таланту керівника тут вдалося сформувати колектив однодумців і, насамперед, могутній інженерно-технічний корпус.

Протягом декількох років Анатолій Разводов очолював об’єднання «Павлоградвугілля». На посту генерального він не зрадив своїм звичкам вимогливого, але справедливого керівника. Це були непрості роки – 1996...1998. Після виходу Указу Президента про реструктуризацію вугільної промисловості він поставив завдання зберегти всю інфраструктуру. І звичайно з нею впорався. І за це йому до сьогодні вдячні шахтарі.

А.Г. Разводов був депутатом обласної Ради трьох скликань. При цьому знаходив час і для плідної наукової діяльності. Одержав ступінь кандидата технічних наук, був дійсним членом Академії інженерних наук України. Заслуги його відзначено державними і відомчими нагородами: Заслужений шахтар України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, повний кавалер знаків «Шахтарська слава» і «Шахтарська доблесть».

Народився 21 жовтня 1941 р. у місті Красний Луч Луганської області. Працює у ДВАТ «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Вугле-механізація» головою правління – директором інституту.

По закінченні Штеровського енергетич-ного технікуму (1955–1959) почав трудовий шлях робітником-слюсарем ТЕЦ заводу «Запоріжсталь», а потім – підземним електрослюсарем (1959–1960) шахти «Ново-Павловська» тресту «Краснолучвугілля».

Отримав шахтарське гартування. Успішно закінчив Дніпропет-ровський гірничий інститут (1960–1965) за спеціальністю «Гірничий інженер-електромеханік з автоматизації». Свою виробничу діяльність присвятив шахтарській справі.

Працював на посадах: помічника головного механіка шахти «Известия» треста «Краснолучвугілля» (1965), заступника головного механіка з автоматики тресту «Краснолучвугілля» (1965–1970), старшого інженера, начальника відділу забойного обладнання, заступника головного механіка об’єднання «Донбасантрацит» (1970–1980 рр.), головного механіка шахти в Ірані (1980–1983), головного механіка виробничого об’єднання «Донбасантрацит» (1983–1986).

Зробив значний внесок в організацію енергомеханічної служби, забезпечення безаварійної експлуатації шахтного обладнання, енергозабезпечення вугільних підприємств, розвиток автоматизації та скорочення важкої ручної праці в галузі. Відповідальна робота не зменшила прагнення до знань – у 1977 р. О.С. Кузнецову було присуджено вчену ступінь кандидата технічних наук за роботу в галузі двохдифекціального гідропривода гірничих машин.

Як фахівця високої кваліфікації Олександра Степановича запрошували для надання інтернаціональної допомоги в розвитку вугільної промисловості Ірану. З 1986 р. О.С.Кузнецов очолив НВО «Вугле-механізація». Як генеральний директор багато зробив з технічного переозброєння виробничих підприємств, нарощення їх потужностей, активізації наукової та конструкторської діяльності, виходу на міжнародний ринок, послідовно домагався вирішення соціальних питань. У важких умовах переходу до ринкової економіки зумів утримати стійкий економічний фінансовий стан ДВАТ.

Усі роки О.С. Кузнецов веде наукову роботу, він автор більше 50 наукових праць, 25 винаходів з механізації ручних робіт на шахтах галузі.

За його безпосередньою участю створено і втілено на шахтах СНД основні засоби механізації допоміжних робот (монтаж-демонтаж, транспорт, кріплення і ремонт гірничих виробок, засоби безпеки).

Сфера особливого інтересу – шахтний транспорт (експлуатація і ремонт), система стиковки конвеєрних смуг механічними шарнірними з’єднувачами.

У 1958 році закінчив 10 класів і пішов працювати на шахту № 12 ім. Дзержинського тресту «Кадієввугілля» заряджувальником вагонів (мастильником) і паралельно навчався на курсах електрослюсарів.

У 1959 році перейшов на посаду підземного електрослюсаря, а у 1960 р. за направленням шахти вступив до Дніпропетровського гірничого інституту на спеціальність «Гірничий інженер-електромеханік з автоматизації».

Після закінчення інституту в 1965 році повернувся на посаду заст. головного механіка з автоматизації цієї ж шахти, де працював три роки. 1968–1975 рр. – головний енергетик шахти; 1975–1976 рр. – дільничний гірничо-технічний інспектор Кадієвської районної гірничотехнічної інспекції (РГТІ); 1976–1977 рр. – заст. начальника Кадієвської РГТІ; 1977–1980 рр. – головний енергетик комбінату «Кадієввугілля». 1981–2000 рр. – головний механік виробничого об’єднання «Лисичанськвугілля»; 2000 – 2004 рр. – головний інженер Лисичанського шахтоспецналагоджувального управління (обслуговування вугільних шахт і сольових рудників об’єднання «Соледар»); 2005–2006 рр. – головний інженер Лисичанського пивзаводу.

Нагороджений медалями «За трудову доблесть» і «Шахтарська слава» двох ступенів.

Народився 17 вересня 1935 року в родині робочого. Батько працював на шахті зарубником.

У 1952 р. закінчив 7 класів і пішов працювати на шахту електрослюсарем. Навчання продовжував у вечірній школі робочої молоді.

У 1954 р. призваний до лав Радянської Армії. Після демобілізації у 1957 році працював підземним електрослюсарем і продовжував навчання у вечірній школі, яку закінчив у 1959 р.

У 1960 р. направлений шахтою на навчання до Дніпропетровського гірничого інституту. Після його закінчення у 1965 р. повернувся на шахту, де працював механіком видобувної дільниці, заступником головного механіка та головним механіком.

З 1973 р. призначений заступником головного механіка енерго-механічного управління комбінату «Донбасантрацит».

Після закінчення інституту захоплювався складанням приборів на базі напівпровідників та мікросхем.

Народився 22 березня 1939 року в селищі Біловодськ Біловодського району Луганської області.

У 1957 р. закінчив 10 класів Біловод-ської середньої школи. 1958 р. – навчання в СПТУ № 9 м. Ворошиловграда.

1958–1960 рр. – слюсар-збірник метало-конструкцій Ворошиловградського машино-будівного заводу ім. А.Я.Пархоменка.

У 1960 р. вступив і в 1965 р. закінчив з відзнакою електротехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема за спеціальністю «Гірничий інженер-електромеханік з автоматизації».

1965–1976 рр. – інженер-конструктор, провідний інженер, головний конструктор проектів, заступник начальника відділу, начальник відділу автоматики й електропривода інституту «Гіпромашвуглезбагачення» (м. Ворошиловград).

1976–1985 рр. – головний конструктор проектів, заступник начальника Спеціального конструкторського відділу Ленінградського інституту «Гіпромашзбагачення» (м. Дніпропетровськ).

1985–1990 рр. – головний інженер Дніпропетровського філіалу Ленінградського інституту «Гіпромашзбагачення» (з 1986 р. перейменований у філіал Ворошиловградського інституту «Гіпромаш-вуглезбагачення»).

1990–2002 рр. – головний інженер Державного проектно-конструк-торського інституту збагачувального обладнання «Гіпромашзбагачення» (м. Дніпропетровськ).

Почесний робітник Мінтяжмашу СРСР. Нагороджений багатьма медалями ВДНГ СРСР та УРСР.

Має більше 30-ти авторських свідоцтв і патентів на винахід, 14 опублікованих наукових праць в галузі збагачувального машино-будування й автоматизації технологічних процесів.

Неодноразово виїжджав у закордонні службові відрядження (Польща, Чехословаччина, Болгарія).