Національний гірничий університет — відповідність Часу



УДК 621.31
ББК 31.27
Е 62

Енергоефективність та відновлювані джерела енергії / Під заг. ред. А.К. Шидловського. - Київ.: Українські енциклопедичні знання, 2007. - 560 с.


ISBN 978-8578-08-3

Автори:

БЕВЗ С.М.
БОНДАРЕНКО Б.І.
БУТКЕВИЧ О.Ф.
ВАСЬКО П.Ф.
ВІХОРЄВ Ю.О.
ВОРОНОВСЬКИЙ Г.К.
ГОЛОВКО В.М.
ДЕНИСЮК С.П.
ДОЛІНСЬКИЙ А.А.
ЖУЙКОВ В.Я.
ЗАБАРНИЙ Г.М.
КАРП І.М.
КИРИЛЕНКО О.В.
КОВАЛКО М.П.
КУДРЯ С.О.
КУЛИК М.М.
МАХОТИЛО К.В.
МОРОЗОВ Ю.П.
МХІТАРЯН Н.М.
ПІВНЯК Г.Г.
РАЗУМНИЙ Ю.Т.
РЄЗЦОВ В.Ф.
РИБІНА О.Б.
СЕРГЄЄВ С.О.
СІНОЛИЦИЙ А.П.
СТОГНІЙ Б.С.
СУРЖИК Т.В.
ТУЧИНСБКИЙ Б.Г.
ШИДЛОВСЬКИЙ А.К.
ЩОКІН А.Р.
ЯЦЕНКО Л.В.

Розглянуто характеристику енергоекологічного чинника розвитку економіки, енергетичну ефективність економіки України та особливості розвитку паливно-енергетичного комплексу нашої країни.

Визначено пріоритетні напрямки та обсяги енергозбереження і потенціал розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

Проаналізовано стан ресурсного забезпечення української енергетики, технологічного ресурсо- та енергозбереження в гірничому комплексі України.

Наведено високоефективні системи живлення і керування енергоємними установками гірничо-металургійного комплексу, особливості технологічного переозброєння теплової енергетики України.

Особливу увагу приділено проблемам підвищення енергоефективності алгоритмів центрального якісного регулювання відпуску тепла від заміської ТЕЦ, ресурсозбереженню в електроенергетиці, а також технологічному переозброєнню систем керування режимами ОЕС України.

Представлено загальну характеристику використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. Проаналізовано особливості використання вітрової, сонячної, геотермальної енергії, енергії біомаси, малих річок, позабалансових джерел енергії та енергетичних ресурсів довкілля. Наведено методи підвищення ефективності освоєння енергії нетрадиційних і відновлюваних джерел, а також відповідне законодавчо-правове та нормативне забезпечення.

У додатку подано Закон України “Про енергозбереження”, Федеральний закон “Про енергозбереження у Російській Федерації”, а також перелік основних енергозберігаючих технологій та інших енергозберігаючих заходів, пріоритетних для реалізації в енергоємних галузях згідно з КДПЕ України. Представлено інноваційні проекти, які визначають пріоритети розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу України.

Книга стане в нагоді для наукових та інженерно-технічних працівників, менеджерів, які працюють у сфері паливно-енергетичного комплексу, енергоефективності та енергозбереження. Може бути корисною викладачам, аспірантам та студентам вузів.

Рецензенти:
академік НАН України Г.Г. Счастливий член.-кор. НАН України Н.М. Фіалко

ISBN 978-8578-08-3

© “Українські енциклопедичні знання”, 2007
© Бевз С.М. та ін., 2007



ЗМІСТ

ОСНОВНІ УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ
7

ВСТУП
9

Глава 1.
 
ЕНЕРГОЕКОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
12
 
1.1. Енергія і енергоефективність у розвитку сучасної системи господарювання
12
  1.2. Енергетика - основний чинник концепції стійкого розвитку 18
  1.3. Структурні зрушення в електроенергетиці Європи 25
  1.4. Роль відновлюваних джерел енергії для розвитку енергетики ЄС 30

Глава 2.

ЕНЕРГЕТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
37
 
2.1. Динаміка енергоємності України
37
  2.2. Особливості розвитку паливно-енергетичного комплексу України 44
  2.3. Узагальнена оцінка ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів 53

Глава 3.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ТА ОБСЯГИ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ. ПОТЕНЦІАЛ РОЗВИТКУ НЕТРАДИЦІЙНИХ І ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ
55
 
3.1. Потенціал енергозбереження в Україні
55
  3.2. Політика енергозбереження в Україні: проблеми і перспективи 63
  3.3. Потенціал розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії 66

Глава 4.
 
РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕНЕРГЕТИКИ
68
 
4.1. Паливозабезпечення теплової енергетики
68
  4.2. Забезпечення енергетики вугіллям 69
  4.3. Сучасний стан видобутку вуглеводневих ресурсів 73
  4.4. Високоефективні технології видобування природного газу 76
  4.5. Удосконалення газотранспортної системи 80
  4.6. Заходи щодо підвищення ефективності використання природного газу 83
  4.7. Метан вугільних родовищ 84
  4.8. Потенціал використання нетрадиційного палива 88

Глава 5.
 
ТЕХНОЛОГІЧНЕ РЕСУРСО- ТА ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ В ГІРНИЧОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ
90
 
5.1. Енергозбереження при видобутку вугілля підземним способом
90
  5.2. Енерго- та ресурсозберігаючі системи управління при здрібненні руди 105
  5.3. Енергозбереження в гірничо-металургійному комплексі на основі закономірностей інтенсифікації та керування здрібнювальним устаткуванням 108

Глава 6.

ВИСОКОЕФЕКТИВНІ СИСТЕМИ ЖИВЛЕННЯ І КЕРУВАННЯ ЕНЕРГОЄМНИМИ УСТАНОВКАМИ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ
114
 
6.1. Ресурсоенергозоерігаючі фактори - основа ефективної діяльності сучасного виробництва України
114
  6.2. Методи аналізу та розрахунку систем групового живлення та керування 117
  6.3. Впровадження ресурсоенергозберігаючих систем живлення і керування 121
  6.4. Впровадження систем полегшеного пуску синхронних двигунів середньої і великої потужності 153
  6.5. Система технологічного контролю енергетичних показників дротового стану 153

Глава 7.

ТЕХНОЛОГІЧНЕ ПЕРЕОЗБРОЄННЯ ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ
158
 
7.1. Теплова енергетика України
158
  7.2. Стратегічні напрямки технологічного переозброєння та структурної зміни енергетики 159
  7.3. ТЕЦ на вугільних шахтах для вироблення електричної і теплової енергії 160

Глава 8.

ПІДВИЩЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ АЛГОРИТМІВ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ЯКІСНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПУСКУ ТЕПЛА ВІД ЗАМІСЬКОЇ ТЕЦ
163
 
8.1. Системи централізованого теплопостачання
163
  8.2. Нейромережні алгоритми оптимального управління температурними режимами теплоносія 168
  8.3. Спрощені алгоритми управління температурними режимами теплоносія 175
  8.4. Допустимість синтезованих алгоритмів управління 180
  8.5. Енергозбереження при впровадженні синтезованих алгоритмів управління 187

Глава 9.

РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ В ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЦІ
201
 
9.1. Сучасний стан та аналіз використання палива в електроенергетиці
201
  9.2. Використання палива в залежності від графіка споживання енергії 203
  9.3 Шляхи підвищення ефективності використання палива 206
  9.4. Ресурсозбереження в електроенергетиці 210
  9.5. Ресурсозбереження в малій та комунальній енергетиці 214

Глава 10.

ТЕХНОЛОГІЧНЕ ПЕРЕОЗБРОЄННЯ СИСТЕМИ КЕРУВАННЯ РЕЖИМАМИ ОЕС УКРАЇНИ
218
 
10.1. Передумови та неодмінні умови інтеграції
218
  10.2. Проблемно-орієнтований моніторинг режимів ОЕС України 220
  10.3. Першочергові задачі - задачі моніторингу допустимості режимів 224

Глава 11.

НЕТРАДИЦІЙНІ ТА ВІДНОВЛЮВАНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ
228
 
11.1. Загальна характеристика
228
  11.2. Енергетичні ресурси, напрямки та рівні освоєння енергії нетрадиційних і відновлюваних джерел у світі 231
  11.3. Методи стимулювання розвитку відновлюваної енергетики 238
  11.4. Енергетичні ресурси та тенденції освоєння енергії нетрадиційних і відновлюваних джерел в Україні 241

Глава 12.

ВІТРОВА ЕНЕРГІЯ
249
 
12.1. Вітроенергетика світу: історія, стан і перспективи розвитку
249
  12.2. Інтеграція вітроелектростанцій до енергосистеми 253
  12.3. Особливості економіки вітроенергетики 254
  12.4. Аналіз витрат на реалізацію інвестиційного проекту вітрової електричної станції 256
  12.5. Витрати землі на будівництво вітроелектростанцій 261
  12.6. Вітроенергетика в Україні 261
  12.7. Вітропотенціал України і оцінка можливостей його освоєння 264
  12.8. Економічний ефект державних інвестицій у вітроенергетику України 264
  12.9. Вітроенергетика і наука 269
  12.10. Мала вітроенергетика 270

Глава 13.

СОНЯЧНА ЕНЕРГІЯ
274
 
13.1. Потенціал сонячної енергії в Україні
274
  13.2. Сонячна електроенергетика 275
  13.3. Стратегія розвитку української фотоенергетики 278
  13.4. Сонячна теплоенергетика і стратегія її розвитку в Україні 279
  13.5. Особливості трансформації енергетичних потоків сонячного випромінювання у фотобатареях і сонячних колекторах та напрямки підвищення їх енергетичної та техніко-економічної ефективності 288

Глава 14.

ЕНЕРГІЯ БІОМАСИ
300
 
14.1. Енергетичний потенціал біомаси в Україні та в світі
300
  14.2. Енергетичне використання деревинних, сільськогосподарських та комунально-промислових відходів біомаси 313
  14.3. Отримання та використання біогазу 330
  14.4. Сучасні технології та обладнання для прямого спалювання біомаси 344
  14.5. Технології виробництва та енергетична ефективність рідкого моторного біопалива 353
  14.6. Бар’єри на шляху розвитку біоенергетики 363
  14.7. Пріоритети та перспективи енергетичного використання біомаси в Україні 365

Глава 15.

ЕНЕРГІЯ МАЛИХ РІЧОК
373
 
15.1. Стан та перспективи розвитку гідроенергетики в світі та Україні
373
  15.2. Світові тенденції розвитку малої гідроенергетики 375
  15.3. Етапи становлення та сучасний стан малої гідроенергетики України 376
  15.4. Гідроенергетичний потенціал малих річок України 379
  15.5. Концепція програми розвитку малої гідроенергетики України 394

Глава 16.

ГЕОТЕРМАЛЬНА ЕНЕРГІЯ
399
 
16.1. Розподіл енергетичного потенціалу геотермальної енергії в країнах світу
399
  16.2. Геотермальні ресурси України та стан їх освоєння 403
  16.3. Практичне застосування геотермальної енергії для теплопостачання в АР Крим .... 405
  16.4. Геотермальний тепловий пункт на базі Косинського родовища термальних вод Закарпатської області 413
  16.5. Теплові насосні установки з використанням геотермальної енергії та низькопотен-ціальної теплоти 415
  16.6. Перспективи виробництва теплових насосних установок в Україні 420
  16.7. Прогнози розвитку геотермальної енергетики України 421

Глава 17.

ПОЗАБАЛАНСОВІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ
423
 
17.1. Енергетичний потенціал надлишкового тиску газових потоків
423
  17.2. Енергетичний потенціал метану вугільних родовищ 427
  17.3. Енергетичний потенціал промислових газів 432
  17.4. Енергетичний потенціал малих газових, газоконденсатних та нафтогазоконденсатних родовищ та попутного нафтового газу 433

Глава 18.

ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ ДОВКІЛЛЯ
435
 
18.1. Енергія грунту та грунтових вод
435
  18.2. Теплова енергія стічних вод в Україні 438

Глава 19.

МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВОЄННЯ ЕНЕРГІЇ НЕТРАДИЦІЙНИХ ТА ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ
442
 
19.1. Системи акумулювання електричної енергії
446
  19.2. Системи акумулювання теплової енергії 448
  19.3. Воднева енергетика 455
  19.4. Створення енергосистем на основі відновлюваних джерел енергії та акумуляторів енегргії 465

Глава 20.

ЗАКОНОДАВЧО-ПРАВОВЕ ТА НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ НВДЕ
472
 
20.1. Аналіз світового законодавчо-правового забезпечення
472
  20.2. Аналіз законодавчо-правового забезпечення України 478
  20.3. Нормативне забезпечення 482

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
490

ДОДАТКИ
510
 
Д1. Закон України "Про енергозбереження"
510
  Д2. Федеральний закон "Про енергозбереження у Російській Федерації" 518
  ДЗ. Аналіз ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у регіонах 522
  Д4. Перелік основних енергозберігаючих технологій та інших енергозберігаючих заходів, пріоритетних для реалізації в енергоємних галузях згідно з КДПЕ України 528
  Д5. Інноваційні проекти у сфері енергозбереження та енергоефективності 533



ВСТУП

Інтеграція України у світову економіку і європейський вибір України, що одержав підтримку з боку світового співтовариства, передбачає досягнення нашою країною європейських стандартів рівня життя, у тому числі й енергоефективності.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК), який одержала Україна в спадщину, був сформований як складова ПЕК СРСР і тому не відповідав вимогам незалежної держави до енергетичного комплексу. В результаті в Україні були суттєво порушені дві основні вимоги, яким повинна відповідати енергетика, - надійне стабільне енергозабезпечення та ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР).

Першу світову паливно-енергетичну кризу 70-х років XX століття Україна пережила у складі колишнього СРСР, де вона була форпостом індустріалізації на основі дешевих енергоресурсів, а її енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП) на 25 % перевищувала середньо союзну. Другу кризу, яка відбулася у 90-х роках XX століття, в Україні й досі не подолано - енергоємність ВВП перевищує докризовий рівень. Низькі показники енергоефективності в Україні стали однією з визначальних причин кризових процесів обвального характеру в її економіці на початку 90-х років минулого століття. З початку 70-х років XX ст., коли під час нафтової кризи ціни на нафту збільшились у 4 рази, країни Європейського Союзу розпочали реалізацію активної енергозберігаючої політики. Завдяки прийняттю та реалізації програм підвищення ефективності використання енергоресурсів промисловістю, посиленням вимог до енергоефективності в будівництві, підвищенню цін на енергоносії, активній популяризації енергозбереження вдалось значно скоротити споживання енергоресурсів. У більшості країн, при практично незмінних показниках споживання енергоресурсів, вдалося збільшити свій валовий внутрішній продукт у 1,5-2 рази.

Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком суттєвого технологічного відставання більшості галузей від рівня промислово розвинутих країн, незадовільної галузевої структури національної економіки, негативного впливу “тіньового” сектора, зокрема, імпортно-експортних операцій, що об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку - тим паче, за умов її зовнішньої енергетичної залежності. На відміну від промислово розвинутих країн, де енергозбереження є елементом економічної та екологічної доцільності, для України - це питання виживання, оскільки досі не вирішено проблему збалансованого платоспроможного споживання як внутрішнього, так і щодо імпорту ПЕР.

Низька енергоефективність стала одним з основних чинників кризових явищ в українській економіці. В першій половині 90-х років у структурі витрат на виробництво промислової продукції майже втричі зросла вартісна складова енергоресурсів, сягнувши 42 % матеріальних витрат на цю продукцію. Лише у результаті прийнятих на державному рівні зусиль, починаючи з 1997 p., розпочалися реальні зрушення, спрямовані на поліпшення ситуації, пов’язаної з енергоефективністю в Україні. Якщо енергоємність ВВП протягом 1990-1996 pp. зросла на 38,6 % і майже стабілізувалася у 1997-1999 pp., то з 2000 року спостерігалося її істотне зменшення, причому вперше в історії України зростання ВВП було досягнуто за одночасного скорочення споживання первинних ПЕР. Проте слід зазначити, що, починаючи з 2002 року, темпи зниження енергоємності ВВП уповільнилися в зв’язку з тим, що в найбільш енергоємних галузях економіки, а саме металургійній, машинобудівній, хімічній та нафтохімічній, а також у житлово-комунальній сфері динаміка зниження енергоємності валової доданої вартості зазнала негативних змін через погіршення технічного стану обладнання, яке за оцінкою експертів має ступінь фізичного зносу 65-70 %, і внаслідок цього підвищення питомих витрат ПЕР на деякі важливі види продукції зазначених галузей. Надмірна енергоємність експортно-визначальних галузей, насамперед таких, як металургія та хімічна галузь, призводить до того, що значна частина валютної виручки промисловості України йде не на технологічне переозброєння, а на оплату імпортних енергоресурсів. Такий паливний “податок”, який виникає внаслідок функціонування застарілих технологічних комплексів, лягає непомірним тягарем на всю вітчизняну економіку.

Україна задовольняє свої потреби в ПЕР за рахунок власного їх видобутку менше ніж на 50 %, при тому, що загальний обсяг економічно доцільного енергозбереження до 2010 р. складає 76,7 - 93,3 млн. т у.п., на суму 13,66-16,4 млрд. грн. (в цінах 2005 p.). Поряд з цим ефективність використання ПЕР в економіці України та соціальній сфері недопустимо низька.

Суттєве підвищення енергоефективності національної економіки є одним із основних шляхів забезпечення національної безпеки, наповнення бюджету, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, вирішення соціальних питань.

З отриманням незалежності в Україні виникла необхідність структурної перебудови економіки. Нарівні з іншими визначальними вимогами була й енергоефективність. Вона мала стати пріоритетом у промисловості та інших сферах, а також суспільною філософією усіх верств населення країни. Навряд чи тіньова економіка набула б такого розмаху за наявності дієвого обліку енергоспоживання, а також можливості обґрунтування різкого підвищення комерційних втрат енергії в мережах, трубопроводах і т.д. Декларувалося, що низька (порівняно зі світовою) ціна на електроенергію, вироблену АЕС, повинна надати підприємствам можливість упроваджувати енергозберігаючі технології. З часом було розвіяно ще один міф про те, що тільки зростання цін на енергоносії змусить суб’єкти господарської діяльності зменшувати енерговитра-ти на одиницю продукції. Можливість вкладати зростаючу вартість енергоносіїв у ціну готової продукції, а також різниця цін на внутрішньому і зовнішньому ринках давали деякі переваги для прибуткової діяльності експортно орієнтованим енерговитратним виробництвам, в першу чергу - металургії та хімії. Приватизаційні процеси дещо упорядкували споживання енергоносіїв у частині маловитрат-них заходів, що складають тільки 10-15 % національного використання енергоносіїв.

Для України енергозбереження об’єктивно є додатковим джерелом ПЕР. Згідно з оцінками вчених НАН України, на 1 гривню, вкладену в енергозбереження, припадає у середньому 5-8 грн. економії при купівлі ПЕР. Саме енергозбереження носить міжгалузевий характер, тому ефективніше знаходити проблемні питання в економіці країни та вирішувати їх централізовано. Відомий той факт, що в Україні існує чималий обсяг дотацій у житлово-комунальний сектор, бюджетну сферу, комунальний транспорт тощо. Енергозбереження дає змогу скоротити ці дотації і значною мірою безболісно забезпечити ціновий паритет на енергоносії відповідно до світового рівня.

Згідно з розрахунками, наведеними в Енергетичній стратегії України до 2030 року, у нашій країні за рахунок енергозбереження до 2020 р. можна досягти економії енергоносіїв у загальному обсязі до 470 млн. т у.п. Це відповідає зменшенню витрат на їх імпорт у розмірі 38 млрд. дол. Що стосується чистої економії, то у 2020 р. (з урахуванням витрат на енергозбереження) вона може скласти приблизно 15 млрд. дол., що свідчить про зниження енергоємності ВВП більше ніж у 4,8 разу.

Таким чином, впровадження енергозберігаючих технологій може скоротити імпорт енергоресурсів і нівелювати політичний тиск на нашу країну з боку експортерів нафти і газу. Крім того, зменшення енергетичної складової собівартості продукції дасть змогу Україні стати конкурентоспроможною на зовнішніх ринках. З урахуванням визнання нашої держави країною з ринковою економікою і її вступу до СОТ, що зменшує загрозу антидемпінгових розслідувань проти України, ми зможемо потіснити традиційних лідерів на багатьох ринках. Тому енергозбереження є невідкладним і надзвичайно важливим завданням з усіх точок зору.

Розвиток енергозбереження в Україні може відбутися лише за таких умов:

-    розробки і ухвалення нової національної програми по енергозбереженню;

-    формування цілісного законодавчого поля і його реалізації;

-    впровадження стимулюючих заходів по енергозбереженню при належному контролі з боку держави;

-    розробки і ухвалення законів про енергетичний аудит, про газ (метан) вугільних родовищ, про “зелений” тариф тощо;

-    створення умов для реалізації проектів спільного впровадження в рамках Кіотського протоколу;

-    застосування механізмів Європейської Енергетичної Хартії, в т.ч. для створення умов економічної зацікавленості суб’єктів господарювання у підвищенні ефективності використання енергоресурсів;

-    визначення адекватної юридичної відповідальності фізичних і юридичних осіб за неефективне використання ПЕР.

Тільки у цьому випадку енергозбереження стане для України рангом державної політики, складовою її енергетичної безпеки, базою технічного переозброєння економіки, а також важливим елементом її структурної перебудови. Енергозбереження дає змогу значно скоротити обсяги енергоносіїв, що використовуються в енергоємних галузях, наблизити структуру економіки і споживання ПЕР до рівня провідних європейських країн.

Доцільним також є використання досвіду європейських країн, що успішно реалізовують державну енергозберігаючу політику впродовж десятиліть. Зрозуміло, слід впроваджувати не просто вирвані з контексту окремі акти та статті законодавства ЄС у сфері енергозбереження, а механізми, що можуть бути легко адаптовані до українських економічних і правових умов. Наприклад, у Данії існує ринок енергозберігаючих технологій і устаткування, попиту і надання послуг, внаслідок чого ВВП збільшився у 2 рази, а споживання первинних енергоносіїв залишилося на рівні початку 70-х років XX століття. Сьогодні більшості країнам-членам ЄС, при показниках споживання енергоресурсів, що практично не змінилися, також вдалося збільшити свій ВВП у 1,5-2,0 рази. Зокрема, це стало можливим завдяки ухваленню і реалізації державних програм підвищення ефективності використання енергоресурсів промисловістю, посиленню вимог до енергоефективності у енергетичному секторі, будівництві, підвищенню цін на енергоносії і активній популяризації енергозбереження.

З метою стимулювання власників підприємств до енергозбереження у законодавчій сфері необхідно створити систему, яка б жорстко регулювала норми витрат енергоносіїв шляхом санкцій і штрафів за неефективне їх використання, а також надавала податкові пільги тим, хто впроваджує енергозберігаючі технології. У цьому плані важливо не допустити прямого втручання держави в господарську діяльність суб’єктів господарювання.

Одночасно зі всіма вказаними заходами держава повинна переглянути власну енергетичну політику та удосконалити структуру кінцевого споживання енергоресурсів. Тут мова йде про ширше використання профі-цитної електроенергії, зокрема, в житлово-комунальному господарстві, що дасть змогу зменшити витрати дефіцитних видів палива. Як наслідок, необхідно особливу увагу приділити подальшому розвитку вугільної і атомної енергетики, а також впровадженню нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії (НВДЕ). їх беззастережною перевагою є невичерпність і екологічна чистота. Невипадково країни Європейського Союзу поступово переходять на використання енергії вітру, сонця і води. В енергетичному балансі деяких країн питома вага нетрадиційних джерел енергії сягає 40 %. В Україні, на жаль, альтернативній енергетиці приділяється поки мало уваги, незважаючи на те, що понад 20 % території країни придатні для споруди вітроенергетичних установок, а в Карпатах існує великий потенціал для будівництва міні- та малих ГЕС. Крім того, практично не ведуться роботи у напрямі використання водню як палива.

Одним з найбільш перспективних напрямів розвитку світової енергетики в даний час є використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, що знімає ряд проблем, пов’язаних із вичерпанням органічних енергоресурсів та вимогами екологічної безпеки. При цьому НВДЕ слід розглядати не тільки як вимушену заміну викопних органічних палив, перш за все нафти і газу, що мають тенденцію до швидкого вичерпання, а як економічно і екологічно обгрунтовану заміну органічного палива там, де вже в даний час є всі умови (технологічні та економічні) для їх використання. Хоча масштаби використання енергії відновлюваних джерел сьогодні загалом ще досить незначні, ряд країн вже почали інтенсивне і широкомасштабне впровадження відновлюваних джерел в енергетику.

Необхідність використання НВДЕ в економіці розвинених країн диктується не тільки обмеженими запасами викопних палив, але і вимогами щодо зменшення викидів в атмосферу парникових газів, перш за все діоксиду вуглецю. Розширене освоєння енергії відновлюваних джерел із урахуванням того, що використання майже кожного з цих джерел не супроводжується емісією вуглекислого газу, дасть змогу не тільки глобально знизити масштаби цих викидів, але й дозолить збільшити обсяги виробництва та споживання енергії без додаткового енергетичного внеску в тепловий баланс планети.


© 2006-2017 НГУ Інформація про сайт