Розглядаючи перспективи розвитку українського паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), важливо звернути увагу на найважливіші закономірності і тенденції розвитку світової і національної енергетики. Необхідно усвідомити та осмислити нові закономірності, ефективно їх використати. Однією з таких закономірностей є глобалізація.

Аналіз розвитку світової енергетики у різних країнах виявив хвильовий, циклічний характер їх розвитку з періодом, який приблизно становить 50 років. Період такого циклу характеризується фазами відновлення, активним та ефективним розвитком, взаємообумовленим стійкою економічною системою, початок якої було покладено однією чи декількома базовими інноваціями. Кінець XX століття можна охарактеризувати кризою чергового технологічного укладу, що був установлений у 50-ті роки і майже вичерпав свої можливості.

XX століття характеризувалося безперервним і значним зростанням виробництва і споживання енергоресурсів. З 1900 по 2000 р. світове споживання первинних енергоресурсів (у перерахуванні на умовне паливо) зросло більш ніж у 17 разів. Істотні зміни відбулися в структурі світового споживання енергоресурсів. Так, доля нафти збільшилася з 3,8 % у 1900 р. до 38.2 % у 2000 р., а природного газу зросла з 1,4 до 24,0%. Частка вугілля, незважаючи на значний ріст абсолютних об'ємів його споживання, знизилася з 94,4% у 1900 р. до 24,9% у 2000 р. Що стосується поновлюваних джерел енергії (в основному ГЕС), то їхня частка у загальному споживанні за минуле сторіччя збільшилася з 0,4 майже до 6 %. Близько 7 % світового споживання енергії в 2001 р. забезпечувалися АЕС. Стійкою тенденцією в структурі світового енергоспоживання в минулому сторіччі стало зростання частки нафти та газу. При цьому протягом останніх десятиліть найбільшою динамікою характеризувалося споживання природного газу. З 1950 по 2001 р. його споживання зросло в 13,5 раза, тобто більш ніж у два рази випереджало динаміку світового споживання нафти й у 5,6 раза перевищило ріст загальносвітового споживання вугілля. Зміни у світовому споживанні первинних джерел енергії у різних країнах і регіонах відбувалися неоднаковими темпами. Однією з головних тенденцій у перерозподілі споживання енергії між регіонами світу було неухильне зростання частини країн, що розвиваються. Якщо у 1950 р. на них приходилося 6 % світового споживання первинної енергії, то вже у 2001 р. - більше третини. Ці країни у новому столітті, на думку багатьох експертів, в основному і будуть забезпечувати світовий економічний ріст (за прогнозами, на їхню частку буде припадати 56-74 % створюваного багатства), чинять все зростаючий вплив на динаміку і структуру світового енергоспоживання і міжнародної торгівлі енергоресурсами.

Стратегічним орієнтиром постійного розвитку енергетики в XXI столітті є оптимізована комплексна збалансована система чотирьох "Е": енергетика -економіка - енергоефективність - екологічна сумісність.

Головними критеріями ефективної енергетичної стратегії та енергетичної політики у світі в цілому та Європейському Союзі і Україні мають бути надійність та безпека енергопостачання, екологічна сумісність і рентабельність.

Структурні зміни, що відбувалися у світовому споживанні енергоресурсів в умовах їхнього нерівномірного розміщення призвели, зокрема, до таких тенденцій, які багато в чому будуть визначати характер міжнародної торгівлі енергоносіями:

-    зростання міжнародної торгівлі паливно-енергетичною сировиною;

-    посилення залежності багатьох країн і регіонів світу від імпорту паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР);

-    загострення конкурентної боротьби на світовому ринку енергоносіїв, у тому числі між експортерами й імпортерами енергетичної сировини;

-    підвищення ролі ПЕР у відтворенні сукупного світового продукту і забезпеченні переходу світового співтовариства до стійкого розвитку.

Усе більша частина енергетичної сировини, що видобувається у світі, стає предметом міжнародної торгівлі. Якщо у 1950 р. на світовий ринок надходило 28,8 % мінерального палива, що видобувається з надр Землі, у 1970 р. - до 35 %, то на початку XXI століття експорт мінерального палива складає не менше 40 % його світового видобутку. З держав Організації країн-експортерів нафти (ОРЕС), наприклад, експортується близько 90 % енергетичної сировини, що видобувається (нафти). Так, у 2001 р. 53,7 % виробленої в галузях паливно-енергетичного комплексу Росії продукції вивозилося за кордон. На експорт поставлялося 47,4 % нафти, 32,8 % природного газу і 17,7% вугілля. Тенденція до зростання частки експорту в загальносвітовому видобутку паливно-енергетичних ресурсів — одна з форм прояву інтернаціоналізації господарського життя, посилення взаємозв'язку і взаємовпливу економік різних країн і регіонів світу в умовах глобалізації. Іншою формою відображення процесів, що розвиваються у світовій економіці в умовах нерівномірного розподілу ПЕР та росту їхнього споживання, є посилення залежності більшості країн світу від імпорту енергоресурсів.

Нині близько 3/4 усіх держав світового співтовариства є нетто-імпортерами енергії, покриваючи усе більшу частину своїх паливно-енергетичних потреб за рахунок імпорту. Стабільне функціонування економіки країн Свросоюзу (ЄС), США, Японії багато в чому обумовлене великомасштабними постачаннями енергоносіїв з-за кордону. Країни ЄС не менше 40 % своїх потреб у природному газі покривають за рахунок його імпорту (головним чином з Росії, Алжиру, Норвегії). Залежність розвинутих країн світу від імпорту нафти ще вище і мас тенденцію до зростання. США, що є найбільшим у світі споживачем вуглеводневого палива, у 2001 р. більше 54 % своїх потреб у нафті покривали за рахунок імпорту. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, коефіцієнт залежності, визначений як відношення чистого імпорту до загального обсягу споживання нафти, у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD) до 2020 р. збільшиться до 70 % проти 54.

В останні десятиліття неухильно зростає залежність економічного прогресу від імпорту енергоносіїв і в регіонах, що розвиваються. Сьогодні з більш ніж 150 таких країн світу лише три десятки є нетто-експортерами паливно-енергетичної сировини, інші так чи інакше залежать від імпорту енергоресурсів. Високі темпи зростання населення, урбанізація, розвиток транспорту, індустріалізація, яка охопила світ, обумовлюють випереджальну динаміку споживання енергоресурсів державами, що розвиваються, у порівнянні з промислово розвинутими країнами (у 1990-2001 рр. коефіцієнт випередження складав 1,3). При збереженні цієї тенденції доля цих країн у світовому енергоспоживанні в доступній для огляду перспективі буде зростати. За прогнозами експертів МВФ, у 2020 р. на країни, що розвиваються, буде приходитися 46 % світового енергоспоживання (проти нинішніх 34 %), у тому числі: 36,7 % природного газу, 45 % нафти, 64,5 % вугілля.

Енергетична складова залишається одним з наріжних каменів не тільки в індустріальній економіці, але й у "новій економіці", у тому числі країн Європи, Японії, США, а регіонам і країнам-експортерам паливно-енергетичних ресурсів надається ключове місце в зовнішньоекономічній політиці цих держав. У даний час є багато прогнозів розвитку світової енергетики. В роботах, підготовлених Всесвітньою енергетичною радою, наприклад, представлено шість сценаріїв розвитку світового енергетичного господарства, виходячи з різних темпів економічного зростання (швидкий, середній і "eкoлoгiчний") та домінуючих джерел постачання первинною енергією (горючі копалини у всіх формах, відновлювані джерела й атомна енергія). Згідно з цими сценаріями, світове споживання енергії у 2050 р. складе від 14 до 25 гігатонн нафтового еквіваленту (Гт н. е.), що свідчить про невизначеність прогнозів, які особливо стосуються внеску кожного джерела енергії в енергетичний баланс з варіюванням у співвідношенні 1:5. Однак при всій гостроті дискусій щодо шляхів розвитку світової енергетики більшість фахівців погоджується з тим, що майбутнє поновлюваних джерел енергії досить невиразне і їхня роль (за винятком гідроенергії) залишиться незначною, а прискорений розвиток атомної і гідроенергетики, а також нарощування об'єму вугілля у світовому виробництві і споживанні енергоносіїв наштовхуються на зростаючі економічні, соціальні, транспортні й екологічні проблеми не тільки локального і регіонального, але і планетарного масштабу. Тому, незважаючи на поступове виснаження запаси легкодоступної нафти і газу, у найближчі 15-20 років вони залишаться основними джерелами задоволення потреб світового співтовариства в енергії. Залишається актуальним створення умов для стабільної і надійної міжнародної торгівлі даними енергоносіями. Для цього найбільші нетто-імпортери вуглеводневого палива готові докладати зусилля у найрізноманітніших формах - від технічного сприяння і фінансової допомоги зацікавленим країнам в розвитку енергетичного сектора до використання силових методів вирішення спірних проблем. У свою чергу країни нетто-експортери нафти і газу виступають немов би в ролі "енергетичної подушки", згладжуючи нестабільність світового господарського розвитку і створюючи необхідний резерв часу для відновлення технології і методів заміни вуглеводнів альтернативними джерелами енергії.

Енергетика України на період до 2030 p., як і раніше, буде значною мірою орієнтуватися на світовий ринок енергоресурсів, особливо на європейський та євразійський. Значну роль у цих відносинах відіграватимуть Росія і Західна Європа та їх співробітництво. У перспективі, все більшу роль буде відігравати Каспійський регіон як альтернативне джерело енергоресурсів для України, яка має достатні можливості для активної участі в процесі розвитку інтеграції енергетичних (електроенергетичних, трубопровідних) систем та інфраструктури транспорту енергоносіїв при створенні європейського та європейсько-азіатського енергетичного простору. Дуже важливо проводити активну та продуману політику щодо забезпечення місця України в формуванні транспортних коридорів. Особливо актуально для України увійти в світ транснаціональних корпорацій, які є основним шляхом ефективної участі в глобальних енергетичних процесах.

Навчальний посібник розкриває складові енергетичної стратегії України. Він може бути корисним студентам спеціальності „Енергетичний менеджмент”, а також аспірантам та науковцям, які працюють у сфері паливно-енергетичного комплексу.