В Україні частка природного газу в первинному енергоспоживанні складає близько 45%, що приблизно вдвічі перевищує аналогічний середньоєвропейський показник. Така тенденція збережеться і в близькому майбутньому через відсутність значних резервів інших джерел енергії та оснащеність промисловості і комунального господарства під споживання газу. Стратегічними напрямками підвищення енергетичної незалежності є нарощування пошуково-розвідувальних робіт з метою приросту запасів газу, розробка та впровадження високоефективних технологій видобування і постачання газу, зменшення втрат газу при постачанні.

За рахунок власного видобутку потреба в газі за останні 5 років задовольняється лише на 20—25%. Тому проблема збільшення власного видобутку газу є надзвичайно гострою. Одним із шляхів її вирішення поряд з відкриттям і введенням в розробку нових родовищ є збільшення ступеня вилучення вуглеводнів з родовищ, що розробляються, за рахунок підвищення ефективності гірничих робіт.

Теперішній стан газовидобутку в Україні характеризується виснаженням основних за запасами газових і газоконденсатних родовищ і переходом їх в завершальну стадію розробки. Проте ці родовища ще вміщують значні залишкові запаси вуглеводнів і забезпечують основний видобуток газу.

Слід зазначити, що Україна (особливо її західні регіони) вважається колискою промислового видобутку нафти і газу і в загальному — нафтогазової промисловості Європи. Цікавою і повчальною є історія виникнення і становлення нафтогазової галузі енергетики в Україні [1, 2].

Першу письмову згадку про виходи нафти на Прикарпатті знайдено в хроніках Яна Длугоша (1445—1480), історика, дипломата, архієпископа Львова.

Нафта, або, як її тоді повсюди називали, "скельна олія", проявилась у вигляді значних виходів уздовж північного борту Карпат в ущелинах скель, на берегах потоків, потічків і ставів, плаваючи та накопичуючись на їх поверхні. Траплялася вона в широкому пасмі Карпат—від Космача і Косова на сході до району Нового Сонча на заході.

У середині XVI ст. у публікаціях І.Спічинського (1556) і М.Сєнніка (1568) також повідомляється про лікувальні властивості нафти. М.Ужен-довський (1595) описує властивості бітумів, які використовували у медицині, а також спосіб виробництва свічок із земного воску. Марцін з Ужендова, ботанік, лікар, професор Краківської академії в книжці "Польський гербарій..." (1595) згадує не тільки про нафту, а й про асфальт та озокерит.

У XVIII ст. з’являються праці, що описують не тільки властивості, а й місця виходів та способи збирання "скельної олії" на Прикарпатті, відомі описи про нафтові джерела в районах населених пунктів Кросно, Роп’янка, Дрогобич, Стебник, Слобода-Рунгурська. Прояви нафтоносності відобразилися в різних географічних назвах, які пішли від слова "ропа", тобто "нафта": Ропа, Ропіца, Роп’янка, Рипне тощо.

Еразм Сикст у праці "Про теплиці під склом" наводить спосіб копання на нафту в районі м.Дрогобич та способи отримання напівпродуктів шляхом кип’ятіння, випаровування, дистиляції. Початком промислового видобутку нафти в Карпатах вважають 1771 р. Саме тоді у с. Слобода-Рунгурська, що на Коломийщині, з колодязя, який копали на сіль, з глибини 24 м отримали нафту. В подальшому з цього колодязя нафту одержували понад 100 років в об’ємі близько 100 кг/добу. В 1775 р. на промислі в Слободі-Рунгурській вже діяло сім шурфів глибиною від 25 до 70 м. У Рипному початок нафтовидобувних робіт (Рожнятівський р-н Івано-Франківської обл.) датується 1786 p., коли було викопано перший нафтовий колодязь.

Про велику зацікавленість бітумами свідчить інформація, подана священиком К. Клюком у книзі "Копалини, їх пошуки, вивчення і використання” (1781), де він описує природні джерела нафти біля м. Кросно і знахідки твердих органічних мінералів ("земного сала") в районі Слободи-Рунгурської і Роп’янки (Покутські Карпати). Й. Мартинович вивчав нафту, видобуту поблизу м. Калуш, описав у 1788 р. властивості її фракцій і дав рекомендації щодо їх використання як ліків проти шкірних хвороб овець, для консервації деревини та вичинення шкіри.

У 1794 р. Б.Хакет опублікував свій щоденник подорожі, де описав смугу соляних відкладів уздовж північного і східного країв Карпат від Вєлічки (Польща) до Буковини і стверджував, що в її межах є нафтові родовища, деякі з яких мають нафтопрояви на поверхні і що в районі Старої Солі і Нагуєвичів деколи працюють до 20 осіб, видобуваючи нафту.

У районі м.Трускавець було відкрито низку нафтових джерел і родовище озокериту. Видобуток нафти у 1815—1816 рр. тут був незначний і становив 200—300 гарнців за тиждень. У той час Ю. Геккер і Я. Мітіс здійснили перегонку нафти. Одержаний продукт використовували для освітлювання вулиць і возили його навіть на продаж до Праги, у 1817 р. освітлювали дрогобицькі солеварні та військові казарми. У 1819 р. Ю. Геккер видав книгу, в якій описав низку виходів нафти біля підніжжя Карпат, їхні властивості, способи очищення.

На той час нафтопрояви були відмічені поблизу сіл Небилів, Космач, Старуня, Молотків, Підливче, Перегінське, Прислуп, Луква, Пороги, Люча, Берізка, Стебник, Битків, Пасічна та ін.

У районі Борислава природні джерела нафти відомі з давніх часів, але тільки в 1820-х роках тут з’явилися колодязі для її видобування.

Протягом XIX ст. нагромаджується інформація про поширення покладів нафти на Прикарпатті, збільшуються обсяги та розширюється географія її видобутку.

Від середини XIX ст. на Прикарпатті перестають збирати нафту у неглибоких ямах чи ровах. Усе більше поширюється копання колодязів, що сягають все глибше, це дає змогу збільшувати видобуток нафти.

Важливою межею розвитку нафтової промисловості Прикарпаття є середина XIX ст., коли було винайдено ефективний спосіб одержання гасу шляхом дистиляції і хімічної очистки нафти. У 1852 р. власник львівської аптеки "Під золотою зіркою" П. Міколяш доручив своїм працівникам, завідувачу лабораторії Яну Зегу та магістру Ігнаци Лукасєвичу, розробити методику переробки нафти (власника аптеки, як стверджує поголоска, цікавило питання: чи з нафти не вдалося б одержати спирт?). Отримавши бочку нафти від Шнейдера з Дрогобича, вони зайнялися проблемою дистиляції та очищення видобувної нафти. Дослідження виявилися позитивними.

Рис. 1. Ігнаци Лукасєвич	Рис. 2. Ян Зег

Невдовзі було розроблено спосіб одержання бензину, гасу та мазуту, на який австрійське цісарське бюро патентів видало Я.Зегу патент. Майстер-бляхар А. Братковський сконструював лампу, і вона засвітилася у вітрині аптеки Міколяша.

Товариство "Міколяш, Лукасєвич і Зег" уклало угоду з громадською лікарнею у Львові про її освітлення гасовими лампами. За цією угодою товариство доставило у лікарню 500 кг гасу, а А. Братковський—необхідні лампи. 31 липня 1853 р. було освітлено львівську лікарню, і вночі при світлі гасових ламп було проведено першу складну хірургічну операцію. Той день увійшов в історію як початок становлення світової нафтової промисловості. Купівля у 1853 р. львівською лікарнею 500 кг гасу і його використання у 1859 р. для освітлення Північної та Віденської залізниць започаткували розповсюдження нового освітлювального засобу, що сприяло подальшій колосальній популяризації нафти.

Досить швидко відомості про те, що у Відні виробляють освітлювальні лампи зі скляною колбою для спалювання керосину і що це вирішує проблему диму та неприємного запаху, дійшли до Нью-Йорка. Імпортовані в США "віденські" лампи швидко знайшли свого покупця. Дещо модернізованими, ними довго торгували в США і в подальшому реекспортували по всьому світу.

Можливість отримання з нафти недорогого освітлювального масла та винахід зручної лампи для його спалювання стимулювали попит на нафту в усьому світі і значно інтенсифікували пошукові і нафтопереробні роботи, в тому числі і на Прикарпатті. Тодішня урядова статистика подає, що у 1880 р. у Галичині на видобутку нафти було зайнято 3729 робітників, 1898 р. — 5902, 1904 р. — 9000, 1907 р. — вже 11 477 робітників.

Найважливішими центрами нафтовидобутку того часу були: Слобода-Рунгурська, Борислав, Східниця, Битків, Пасічна.

На нафтопромислі Слобода-Рунгурська перше ручне буріння свердловини на глибину до 75 м було проведено у 1875 р. Видобуток нафти в деяких свердловинах досягав 200 кг/добу. В 1880 р. з власної свердловини "Гуцул" одержано 15 т/добу нафти. Завдяки застосуванню парових машин і механічному бурінню річний обсяг видобутку значно збільшився. В 1881 р. у свердловині "Ванда" з глибини 94,8 м одержали приплив нафти дебітом 12 т/добу. За короткий час було пробурено наступні сім свердловин з дебітом 10—25 т/добу кожна. У 1886 р. кількість свердловин становила близько 300, з них майже 100 — експлуатаційні, річний видобуток досягав 24,6 тис. т. Після 1890 р. видобуток нафти поступово зменшувався.

На нафтопромислі Борислав у 1860-х роках було викопано до 5000 шурфів завглибшки 35—40 м і більше. На початку експлуатації вони давали в середньому по 100—150, в окремих виробках — до 1600 кг/добу продукції. Значні початкові дебіти таких шурфів стрімко падали протягом перших днів або тижнів експлуатації. Коли припливи нафти припинялися, колодязі поглиблювали. В той час починають впроваджувати буріння. Перші свердловини в Бориславі завглибшки до 250 м було пробурено в 1862 р. У 1893 р. тут впроваджується канадське ударне буріння. Коли із свердловини, пробуреної таким способом, з кількасотметрової глибини одержали великі припливи нафти, почалася нова хвиля нафтової гарячки. Наприкінці 1894 р. у цьому районі було пробурено і викопано понад 12 тис. свердловин і колодязів, з них близько 4 тис. були діючими і дали 15 цистерн нафти. У 1895 р. глибини свердловин досягли 800 м, і це спричинило значне зростання видобутку. Одночасно розширюються нафтопошукові роботи в Туста-новичах, Мражниці і Трускавці.

Знаменною подією в історії нафтової промисловості Прикарпаття було буріння свердловини "Ойл Сіті" в Тустановичах в районі Борислава. 13 червня 1908 р. з глибини 1016 м несподівано отримали потужний фонтан нафти з великою кількістю розчиненого газу. Протягом доби було заповнено 140 вагонів-цистерн. Дебіт нафти зростав і за приблизними оцінками доходив до 3000 т, а пізніше знизився до 1000—1200 т/добу. Це спричинило грандіозну екологічну катастрофу. Нафту не встигали відкачувати у збірники, і вона залила поля, по р. Тисмениця потрапила у Дністер. 4 липня під час грози виникла велика пожежа, яку гасили майже три тижні. Ця свердловина виявилась найбільш високодебітною і продуктивною не тільки на Бориславському родовищі, а й на усьому Прикарпатті. Значний успіх в Тустановичах привернув до цієї площі велику увагу, і тут розгорнулося буріння багатьох свердловин, яке дало позитивні результати. Найбільший видобуток нафти на Бориславському нафтопромислі — 1 965200 т — припав на 1909 р.

В. Шайноха, Я. Гжибовський (1906 р.) опрацювали в текстовій і графічній формі (геологічні карти і розрізи) увесь Бориславський район, разом з озокеритовими теренами. Вперше було розглянуто проблему насуву давніх формацій краю Карпат на соленосні шари, а за даними свердловин глибиною понад 1000 м було встановлено, що під соляними відкладами залягають так звані добротівські шари (нині поляницькі). Це відкриття на десятиліття визначило напрями пошуків нових родовищ на Прикарпатті. Аналогічні нафтогазоносні структури були виявлені в Рипному, Нагуєвичах, Биткові та інших районах. На нафтопромислі Рипне перше буріння провели у 1887 p., а у 1892 р. було вже 11 експлуатаційних свердловин. У Нагуєвичах буріння ручним способом вперше застосували у 1894 р. для поглиблення колодязя, викопаного до глибини 60 м. Найбільшим із згаданих родовищ є Битківсько-Бабчинське. Нафтопромисел Битків-Пасічна відомий з 1860— 1870-х років, для видобутку нафти тут копали колодязі. Перша свердловина в Биткові була пробурена у 1897 р. без позитивного результату, але вже друга у 1899 р. дала першу нафту. Після Другої світової війни були відкриті Долинське, Північнодолинське, Старосамбірське, Гвіздецьке, Пнівське, Пасічнянське, Спаське, Струтинське, Орів-Уличнянське, Стинавське та інші родовища, поклади вуглеводнів у яких пов’язані зі структурами, аналогічними Бориславській глибинній складці.

Суттєву роль у становленні нафтогазовидобувної промисловості Галичини відіграло відкриття Східницького родовища, яке пов’язане не з піднасувним (глибинним) елементом, як Бориславське і більшість інших родовищ Передкарпатського прогину, а із Скибовим покривом Складчастих Карпат. Природні виходи нафти в околицях Східниці відомі давно, але початок нафтопромислу Східниця пов’язаний із закладенням у 1859 р. неглибоких (до 20 м) колодязів на місцях виходів нафти на поверхню.

Такий спосіб видобутку нафти існував до 1895 р. Буріння свердловин тут розпочали у 1872 p., але значного поширення воно набуло в 1890-х роках, і Східницьке родовище за видобутком нафти на якийсь час вийшло на перше місце на Прикарпатті. У 1892 р. із 30 свердловин було одержано 3810 т нафти; у 1895 р. свердловина "Якуб" на глибині 303 м розкрила поклад, з якого за рік було видобуто 17 тис. т продукції. Бориславський нафтопромисел за той рік дав лише 970 т. Надалі видобуток нафти на Східницькому промислі продовжував зростати і у 1900 р. досяг максимуму —175 тис. т.

Зародження газової промисловості Прикарпаття пов'язано зі спробами використання горючого газу, який супроводжував нафти, на Східницькому родовищі у 1890-х роках. У 1909—1910 рр. у Бориславі було вдосконалено способи утилізації газу, створено низку газових підприємств. Перший газопровід завдовжки 700 м, який доходив до центра Борислава, проклала фірма "Вележинський—Шайнок—Куновський". Подальші газопроводи подавали газ із промислів до перегониих заводів у містах Єдліче (6 км), Кросно (11,5 км), Дрогобич (12 км). Піонерною подією в розвитку газової промисловості був пуск у 1914 р. першого газолінового заводу, його побудували інженери Владислав Шайноха і Мар’ян Вележинський. У 1924 р. на Передгір’ї Східних Карпат було відкрито перше родовище сухого природного газу в районі Дашави неподалік від Стрия.

Після Першої світової війни в Галичині почала розвиватися нова паливна галузь на основі природного газу, а в історію галузі ввійшла назва "Дашава", яка стала відомою завдяки потужному газовому родовищу, що вже 80 років служить людині.

Мешканці Дашави і навколишніх сіл з проявами газу зустрічалися з давніх часів. У 1912 р. проводились пошуки родовищ калійних солей і майже одночасно в районі Дашави і Калуша було відкрито газові поклади. На Калуському родовищі вже тоді спробували почати використання газу, але невдовзі свердловина "заглухла". Не відразу, проте краще склалася доля Дашавського родовища. Тоді в 1912 р. газ було відкрито на глибині 248 м. Буріння припинили, свердловину ліквідували. Проте, за свідченням старожилів, газ виходив і горів в цьому місці протягом майже всієї Першої світової війни.

Уже в 1920 р. в Польщі, до якої внаслідок складних історичних процесів відійшла Східна Галичина, було розпочато цільове буріння на газ, зокрема на Дашавській площі. Буріння велось довго, ударним способом, іноді за зміну буровики проходили всього кілька десятків сантиметрів. І ось 21 листопада 1921 р. з глибини 395 м нижньосарматських відкладів було одержано досить потужний приплив газу з вільним дебітом 14 тис. м³/год. Пізніше цю свердловину було поглиблено до 756,7 м, і з цієї глибини 18 квітня 1924 р. вдарив потужний фонтан газу, який тоді було нічим приборкати, нічим заміряти. Тільки 12 червня 1924 р. вдалося змонтувати на головці свердловини відповідну арматуру. При тиску 6,3 МПа на гирлі свердловини вільний дебіт становив близько 720 тис. м³/добу.

Дашавське родовище стало одним з найпотужніших на той час газових родовищ світу, а 1924 р. — початком промислової експлуатації родовища, що по праву вважається роком народження газової промисловості України.

У ці ж роки розпочалося не тільки видобування, а й транспортування природного газу, якому дала поштовх Дашава. Вже в 1921 р. новостворене Державне акціонерне товариство "Міжміські газопроводи" розпочало будівництво першого газопроводу для природного газу з відкритого горизонту Дашавського родовища до міста Стрия. Газопровід завдовжки 14,4 км, діаметром 175 мм введено в експлуатацію в 1922 р. Було відновлено газопостачання Стрия, побутових і промислових споживачів (газифікацію міста розпочато штучним газом ще в 1910 p., але в роки Першої світової війни газовий завод було знищено).

Незважаючи на світову економічну кризу, відсталість економіки Польщі у міжвоєнний період, особливо "Малопольської" області, як називали поляки Східну Галичину, відсутність прогресивної бурової техніки, Дашавське родовище хоч і повільними темпами, але розбурювалось, нарощувались об’єми видобутку газу, будувались нові газопроводи.

У 1939 р. видобуток газу з Дашавського родовища зріс до 203,7 млн м³. Розбурювання родовища і видобування здійснювали акціонерні фірми "Польмін" і "Газоліна". У міжвоєнний період, особливо в 20-і роки, різні фірми побудували кілька газопроводів до найбільших міст регіону. Так, продовжений в 1924 р. із Стрия до Дрогобича газопровід з’єднав Дашавське родовище з Бориславськими газопроводами. У 1925 р. газ через Дрогобич поступив у Стебник. У 1927 р. побудовано другу нитку газопроводу "Дашава—Стрий", а наступного року — ще одну нитку газопроводу "Дашава— Стрий—Дрогобич".

Якісно новим етапом у розбудові газотранспортної системи в Галичині стало будівництво газопроводу "Стрий—Миколаїв—Львів", який в 1929 р. побудувала фірма "Газоліна". Це був найбільший на той час газопровід у Польщі, а можливо, і в Європі. Газопровід завдовжки 82 км, діаметром 175 мм прокладено досить складним шляхом (перетини доріг, потоків, річок), він мав повітряні переходи через річки Дністер і Брідницю. Будувався газопровід за новими технологіями, з нових матеріалів, а саме: застосовувалися безшовні труби, зварені у стик ацетиленом, а також антикорозійна ізоляція. У Львові побудували 14 км розподільних газових мереж. На першому етапі мережі штучного і природного газу функціонували роздільно, але поступово природний газ як дешевше і надійніше паливо витіснив штучний газ. Найбільшими, за сучасною термінологією, "прямими" споживачами природного газу була Львівська міська електростанція, а також вапняковий і гіпсовий заводи. Львів став чи не першим містом в Європі, яке одержало природний газ. Газопровід дав можливість також газифікувати міста Миколаїв (Львівської обл.), Пустомити, Щирець.

У 1936 р. від львівського газопроводу було побудовано відгалуження "Ходовичі—Ходорів", що дало можливість газифікувати місто і цукровий завод. У 1936—1938 рр. збудовано газопровід "Стрий—Моршин—Болехів— Долина—Вигода", а з Калуського газового родовища в 1938 р. побудовано локальний газопровід до Калуського калійного комбінату.

Отже, вже в 1939 р. на Прикарпатті завдяки газові, який видобувався з Дашавського і Калуського родовищ, було створено систему магістральних газопроводів високого тиску діаметром до 300 мм і завдовжки понад 300 км.

У радянський період змінилася власність і суспільні відносини у виробництві, в тому числі й в газовидобувній промисловості. У Львові створено перший і єдиний на той час в Радянському Союзі трест "Укргаз", підпорядкований Головнафтогазу Наркомату нафтової промисловості СРСР, у складі якого було сформовано Стрийське і Бориславське експлуатаційні ‘    відділення, які продовжили облаштування і експлуатацію газових родовищ, газотранспортних систем. У 1940 р. розпочато промислову розробку Опарського родовища, яке було відкрито в 30-і роки, побудовано газопровід "Опари—Дрогобич". Опарський газ дав можливість вивільнити попутний бориславський газ для газобензинових заводів. На початку 40-х років було побудовано новий газопровід "Дашава—Львів".

Фашистська окупація не припинила функціонування нафтогазовидобувних підприємств. Окупаційна влада створила у Львові підприємство "Karpathen 01 Aktiengesellshaft — Hauptverwaltung Lemberg" (Карпатське нафтове акціонерне товариство — головне підприємство у Львові). Тривали бурові роботи на родовищах, нові власники збільшили видобування газу з Дашавського і Опарського родовищ, розпочали видобування газу на Хідновицькому родовищі. У 1941—1942 рр. для потреб окупантів було побудовано газопровід високого тиску "Опари—Перемишль—Стальо-ва Воля" діаметром 300 мм і завдовжки 210 км. Основну історичну роль газопровід відіграв після визволення України і Польщі. Він став першим в історії газової промисловості експортним газопроводом, по якому з 1945 р. почались регулярні експортні поставки газу в Республіку Польща. При цьому до середини 70-х років газ до Польщі постачався виключно з прикарпатських родовищ.

Сьогодні за споживанням природного газу (близько 80 млрд м³ за рік) Україна знаходиться на 4-му місці в світі, поступаючись тільки США, Росії та Великій Британії. Видобуток газу в країні стабілізувався на рівні 18,1 млрд м³, що задовольняє 22,3% його потреб. Проте найбільш відмінною особливістю газової промисловості України є її газотранспортна система (ГТС).

Діюча система магістральних газопроводів України сьогодні виконує такі функції:

—    транспортування газу від родовищ України та газу, що купується в Росії, територією України та його розподіл між споживачами;

—    забезпечення транзиту російського газу до країн Центральної та Західної Європи, а також до Молдови, Білорусі та південних областей Росії. Нашою газотранспортною системою щорічно передається понад 100 млрд м³ газу до 15 країн Центральної і Західної Європи;

—    подача газу в значних обсягах для його закачування в підземні сховища газу (ПСГ) і його відбір із ПСГ.

Рис. 3. Газотранспортна система ДК "Укртрансгаз"

Газотранспортна система ДК "Укртрансгаз" одна з найбільших, але разом з тим і одна з найстаріших в Європі — її розвиток розпочався в 1924 р. Особливо швидко система почала розвиватися з 1967 p., який вважається початком експорту українського, а потім і російського газу до країн Центральної і Західної Європи, початком функціонування найбільшого на сьогодні коридору транзиту російського газу. Необхідно зазначити, що на середину 60-х років припадає і початок функціонування міжнародної системи транспортування газу в Західній Європі. Розвиток української системи відбувався відповідно до розвитку загальноєвропейської сітки, і на теперішній час ГТС України є невід’ємною частиною міжнародного транспортування газу.

Вигідне географічне розташування України на основних шляхах транспортування природного газу від найбільших у світі газовидобувних регіонів Росії, Центральної Азії та Близького Сходу до основних споживачів цього газу — країн Західної, Центральної і Східної Європи визначає надзвичайно важливу роль ГТС як транзитної системи. За обсягом транзиту газу Україна впевнено займає перше місце в світі.

На території держави створена найбільша система транзитних магістральних газопроводів, яка забезпечує близько 93% експортних поставок російського газу, що складає понад чверть загального обсягу споживання газу в Європі. Газотранспортна система "Укртрансгазу" технологічно з’єднана з системами магістральних газопроводів Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі, а через них — з газопроводами всього європейського континенту.

Обсяг транзиту російського газу до Європи територією України (без урахування транзитних постачань до країн СНД) протягом останніх років щорічно зростав і в 1996 р. досяг максимального рівня 116,5 млрд м³. У 1997 р. обсяг транзиту зменшився до 108,4 млрд м³ у зв’язку зі зниженням споживання газу країнами-імпортерами, викликаним відносно теплою зимою, проте в поточному році планується збільшення обсягу транзиту газу.

Енергетична політика європейських країн спрямована на диверсифікацію джерел постачання природного газу, що в поєднанні зі зростанням потреб у газі країн Західної, Центральної і Східної Європи викликає необхідність збільшення обсягів його поставок. За прогнозами очікується, що частка газу у використанні первинних енергоресурсів у Західній Європі збільшиться в 2010 р. до 24%, а в 2025 р. — до 27%, і споживання газу відповідно складе 550—575 млрд м³ і 580—600 млрд м³. Це зумовлює збільшення потоків газу з Росії і Середньої Азії.

Українська ГТС вже сьогодні має резерви збільшення транзитних постачань газу до країн Західної, Центральної і Східної Європи на 20— 25 млрд м³ на рік.

Важливою частиною ГТС і одним із основних елементів її надійності є 13 підземних сховищ газу загальною місткістю по активному газу понад 30 млрд м³ і максимальним темпом відбору 300 млн м³ за добу за умови повного заповнення газом. Основні ПСГ розташовані в географічному центрі Європи й можуть ефективно використовуватися не тільки для внутрішніх споживачів, а й для споживачів Центральної і Західної Європи. Підземні сховища газу можуть бути розширені та реконструйовані на параметри, необхідні потенційним клієнтам.

Щоб зрозуміти величину та рівень проблем, які постали перед ГТС України, необхідно проаналізувати і хоча б у загальних рисах показати стан справ складових цієї системи, які самі по собі, по суті, також є великими складними і своєрідними галузями державної ваги.

Загальна протяжність ГТС ДК "Укртрансгаз" на сьогодні складає біля 35 тис. км, зокрема магістральні газопроводи-відводи — 12,5 тис. км. Проектна пропускна спроможність ГТС на вході в Україну складає 292 млрд м³ за рік (800 млн м³ за добу). Загальна потужність компресорних станцій (КС) складає 5492 МВт. Кількість газорозподільних станцій (ГРС) складає 1307 одиниць, а газовимірювальних станцій (ГВС) — 100 одиниць.

На об’єктах ДК "Укртрансгаз" встановлено 4286 станцій катодного захисту, 104 установки дренажного захисту і 7100 установок протекторного захисту.

У структурі газопроводів суттєво переважають трубопроводи великого діаметра. Так, газопроводи діаметром 1420 мм складають 15,82%, діаметром 1020-1220 мм - 23,34%; 720-820 мм - 14,93%.

Водночас ГТС має у своєму складі 59,43% газопроводів з терміном експлуатації від 15 до 50 років, 5,8 тис. км газопроводів відпрацювали свій амортизаційний строк — 33 роки, понад третина газопроводів має антикорозійне покриття з полімерних плівок холодного нанесення. Це вимагає щорічного виконання значних обсягів капітального ремонту та реконструкції газопроводів.