Ця книга — це сплав досвіду державного управління енергозбереженням у нашій молодій державі, інженерного бачення шляхів розв’язання найбільш назрілих питань підвищення енергоефективності у масштабах економіки та виважених академічних підходів до проблеми, яка стала одним з ключових елементів сучасної світової культури, пронизаної ідеями раціонального природокористування.

Не зайве ще раз нагадати, що від розв’язання проблем енергозбереження істотно залежить рівень благополучного майбутнього нашої держави та її громадян. Мета книги — грунтовне розкриття цієї багатогранної проблеми. До підготовки книги залучені висококваліфіковані спеціалісти, які є своєрідним мозковим штурмом порушеної проблеми. За глибиною та всеохопністю розгляду розмаїття питань важливої державної проблеми, якою є енергозбереження, книга є унікальною.

Дуже показово, що ядром авторського колективу, який об’єднався навколо ідеї підготовки цього видання, є спеціалісти, так чи інакше пов’язані у своїй діяльності з Відділенням фізико-технічних проблем енергетики Національної академії наук України. Це ще раз підкреслює внутрішню несперечливість питань розвитку енергозбереження та паливно-енергетичного комплексу України. Глибоко помилковими є іноді побутуючі намагання протиставити ці сфери діяльності, Грунтуючись на сентенції, що енергозбереження нібито скорочує прибутки енергетичної галузі та обмежує її розвиток. Істина ж полягає у тому, що для виходу української економіки на рубежі розвинених країн (відповідно добробуту громадян) необхідно, як мінімум, утричі підвищити її енергоефективність та удвічі — обсяги використання паливно-енергетичних ресурсів. І це завдання є двоєдиним.

Можна сподіватися, що представлені у цьому виданні сума знань та ідей стануть потужним імпульсом для тих, хто покликаний матеріалізувати їх повсякденою працею. У першу чергу, це стосується керівників і фахівців підприємств та організацій.

Дуже корисною стане книга і для спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, службова діяльність яких пов’язана з питаннями енергозбереження та енергопостачання.

Науковці, викладачі та студенти знайдуть тут найбільш системне в сучасній українській літературі викладення питань енергозбереження.

Енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП) — один з найбільш загальних показників ефективності економіки кожної країни. Вона відповідає обсягу споживання енергоресурсів для задоволення енергетичних виробничих і невиробничих потреб країни на одиницю ВВП. Цей показник в Україні за станом на 2002 р. є у 2,5-4 рази вищим порівняно з розвиненими країнами і продовжує залишатись одним з найбільших у світі. Проте такий «рекорд» має різко негативний вплив на економіку. Порівнюючи у цьому відношенні ситуацію в Україні з розвиненими країнами, можна оціночно сказати, що кожні десятки відсотків «лишньої» енергоємності ВВП обертаються зниженням ВВП на одну особу населення країни в кілька разів.

Передумова такої ситуації сягає ще часів СРСР, в якому Україна була форпостом індустріалізації на основі дешевих енергоресурсів і її енергоємність ВВП ще на 25% перевищувала середньосоюзну — теж надто високу. З середини 70-х років, коли після ізраїльсько-арабських воєн і пов’язаної з ними світової енергетичної кризи, людство вперше перейнялося проблемами енергозбереження, не було зроблено належних висновків щодо важливості проблеми. Для порівняння: динаміка зменшення енергоємності ВВП протягом 1975-1990 рр. становила, у %: США —46, Японія (де вона й до цього була на рекордно низькому рівні) — 35, СРСР — лише на 16.

Досить драматичною динамікою характеризується історія українського енергозбереження доби її власної державності. Національній економіці знадобилось довгих 14 років, щоб повернутись за показниками енергоємності ВВП до вихідних позицій за станом на 1990 р.

Зі всією гостротою проблема енергозбереження постала в Україні з вичерпанням власних родовищ енергоресурсів, їхнім віддаленням від її кордонів та різким подорожчанням. На сьогодні така проблема є, власне, органічним елементом сучасної світової культури, пронизаної ідеями раціонального природокористування, стрижнем своєрідної філософії самообмеження споживання на рівні розумної достатності. Проте, якщо для країн Заходу енергозбереження — це питання економічної та екологічної доцільності, то для України — виживання, оскільки до цього часу все ще не досягнута збалансованість платоспроможного споживання енергоресурсів — як внутрішнього, так і за імпортом. З точки зору енергозбереження — це корінна розбіжність ситуації в нашій державі та розвинених країнах.

Найбільш неприродним є те, що низька ефективність споживання енергоресурсів взагалі не відповідає традиційній ощадності та акуратності українця. Дійсно, навіть звичайна українська хата є класичним зразком енергозберігаючих технологій. Музей народної архітектури та побуту України під Києвом (с.Пирогів) у цьому відношенні цілком можна назвати музеєм енергозбереження. Тепла висока стріха, сіни, прилеглі до них господарські приміщення, невеликі вікна, додаткове утеплення взимку зовнішніх стін — все це дозволяло в умовах досить суворої зими досягати, виражаючись сучасною мовою, балансу енергоспоживання або ж іншими словами — комфортних умов в оселі при відносно невеликих матеріальних затратах.

Інша справа — масова міська забудова, де як правило, у під’їздах гуляє вітер, а низька якість теплопостачання неспроможна забезпечити комфортні умови в опалювальний сезон. Вона ж зумовлюється низькою дисципліною платежів населенням, яке, у свою чергу, неспроможне забезпечити їх внаслідок низького рівня доходів. У принципі, проблемі повинні зарадити субсидії, проте дуже часто вони є віртуальними. Отже на відміну від сільської хати, тут відсутній платоспроможний баланс споживання енергоресурсів. Більше того, в умовах енерго- та водопостачання так званими приєднаними мережами у відсутність приладів обліку виникає ілюзія вічних та невичерпних джерел ресурсів десь там, за стінами оселі — ніби атмосферного повітря; це не сприяє ощадності їхнього використання. Таким чином, сільська хата і «сучасний» міський мікрорайон помітно контрастують між собою щодо ефективності енергоспоживання.

Цей розрив у національних традиціях поколінь має ще й жорстко-прагматичний зміст. Адже, що стоїть за вже згаданою «незбалансованістю»? Це означає, що у ланцюжку кругообігу грошей у державі (населення — підприємства (зокрема енергопостачальні) — держава) порушується платоспроможніть його окремих суб’єктів і відповідно їхні партнери недоотримують кошти. Причому програють всі ланки цього ланцюжка: держава, одержуючи незначні податкові надходження внаслідок низької (енерго)ефективності підприємств, неспроможна забезпечити гідну заробітну плату працівникам бюджетної сфери та виплати пенсій і субсидій населенню, яке у своїй масі перебуває на межі бідності як і обслуговуючі його підприємства-енергопостачальники. Така ситуація триває з початку 90-х років XX ст.: хоч і не шокова, але й не терапія, скоріше поступова деградація.... Стосовно згаданих підприємств це можна підтвердити цілком конкретними фактами старіння основних фондів, яке на сьогодні наближається до стовідсоткового показника. А щодо населення, то майже 10% сімей у нас — «на субсидії».

Можливо, марнотратне споживання енергоресурсів є неодмінним супутником хоча б мінімуму міського комфорту? Ні. Відомо, що у США, Великобританії є експериментальні цілком комфортні споруди, функціонування яких в умовах місцевого клімату практично не вимагає залучення традиційних енергоресурсів. Вони мають систему рухомих архітектурних елементів, які за допомогою комп’ютерів постійно пристосовуються до зовнішніх погодних умов, оптимально використовуючи сонячне тепло або, навпаки, прохолоду вітру. Проте вони є дуже дорогими, незрівнянними за вартістю з економією енергоресурсів. Тому є сенс говорити про економічно доцільний потенціал енергозбереження. Він визначається на основі порівняння ефективності технологій (зокрема побутових) з найбільш розвиненими країнами і становить для України майже 50% від її загального споживання енергоресурсів. Цього практично достатньо для усунення зовнішньої залежності від їхніх імпортних поставок.

Таким чином, перервана культурна традиція ощадності та акуратності українця надто багато вартує державі та її громадянам. Ця книга покликана привернути увагу до гостроти проблеми та визначити шляхи її подолання.