Національний гірничий університет — відповідність Часу
Створення, становлення та розвиток кафедри


При заснуванні Катеринослава (1776) передбачалося й відкриття університету на території Монастирського острова. Для зведення будівель прискорено велася заготівля матеріалів, а весною 1776 р. з Петербургу прибули професори і музикознавці майбутнього університету. Проте пройшло більше ста років, а відкриття вищого навчального закладу в Катеринославі так і не відбулося. Лише у 1899 р. з’явилося Вище гірниче училище – перший навчально-дослідницький заклад гірничого профілю на території України.

С.М. Сучков,
гірничий інженер

Першим директором училища 5 липня 1899 р. було призначено гірничого інженера Сучкова Сергія Миколайовича.

У 1912 р. завдяки наявності висококваліфікованих кадрів викладачів, високому науково-технічному рівню оснащення лабораторно-дослідницької бази Катеринославське вище гірниче училище рішенням Уряду Росії перетворюється у Катеринославський гірничий інститут. Цьому сприяло й те, що у другій половині XIX століття на півдні Росії (Катеринослав) почався бурхливий розвиток вугільної (Донецький басейн), залізорудної (Кривий Ріг), марганцевої (Нікопольські родовища) галузей промисловості та металургії.

У 1921 році Інституту присвоєно ім’я відомого діяча революційного руху Артема (Федора Сергєєва). З 1926 р., у зв’язку з перейменуванням міста, вНз став носити назву Дніпропетровський гірничий інститут (ДГІ), який у подальшому перетворився в один з найпотужніших центрів гірничої науки та підготовки інженерних і науково-педагогічних кадрів. Тому природно, що на базі ДГІ сформувалися і з часом відокремилися Дніпро-петровський металургійний інститут (1930) та майже всі інші вищі навчальні заклади міста, науково-дослідні інститути і проектні організації.

На момент заснування училище мало два відділення – гірниче і заводське, що відповідали потребам гірничої і металургійної галузей, що стрімко розвивалися. Пізніше (1918) було утворено два нових відділення – геологорозвідувальне і маркшейдерське.



Катеринославське вище гірниче училище (1900-ті роки)


Студенти КВГУ (1900-ті роки)

У 1921 році на базі гірничого факультету відкрито новий гірничо-механічний факультет з двома відділеннями – механічним і електротехнічним. Питання щодо його створення піднімалося й раніше, тому що на рудниках і заводах відчувався недолік інженерів, достатньо підготовлених для обслуговування механічних і електромеханічних пристроїв. Його створенню також сприяло й те, що у липні 1921 року Катеринославському гірничому інституту було передано електро-механічний факультет колишнього Катеринославського державного політехнічного інституту, що складався з механічного і електротехнічного відділень. Цю дату вважають датою утворення нинішньої провідної кафедри систем електропостачання. Назва кафедри декілька разів змінювалася. Так, до 1965 року це була кафедра гірничої електротехніки. Потім – електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств, а з 1988 року – кафедра систем електропостачання.

Історія кафедри писалася, пишеться і буде писатися через долі її співробітників, їх досягнення і результати в педагогіці та науці: статті, наукові доповіді, винаходи, патенти, монографії, науково-технічні проекти і розробки.

Г.Є. Євреїнов,
д.т.н., професор

У грудні 1921 року було створено науково-дослідну лабораторію з гірничого мистецтва, що складалася з трьох секцій: методів збагачення корисних копалин; застосування електрики у гірничій справі; способів розробки корисних копалин. Керівником секції застосування електрики у гірничій справі був доктор технічних наук, професор Євреїнов Георгій Євгенійович (1880–1937), який завідував електро-технічним відділенням гірничо-механічного факультету й одночасно – кафедрою (1921–1937). За ініціативи професорів В.П. Нікітіна і Г.Є. Євреїнова у 1921 році в Інституті організовано підготовку гірничих інженерів-електромеханіків.

Вагому роль відіграв професор Г.Є. Євреїнов у становленні нової для свого часу спеціальності – гірничої електромеханіки. Він володів талантом знаходити нові шляхи в науці, запалювати людей новою ідеєю, наполегливо просувати у виробництво нову техніку, вміло підбирати кадри для здійснення своїх починань. Кафедра гірничої електротехніки здобула широку популярність в країні. Серед викладачів кафедри творчо працювали професор В.П. Нікітін і доцент С.І. Тельний.

Нікітін
Василь Петрович,
доктор технічних наук,
академік АН СРСР, професор
(1893–1956)

Народився у Санкт-Петербурзі в сім’ї робітників-залізничників. Навчався в техніч-ному училищі, а згодом – у Петербурзькому політехнічному інституті, який закінчив у 1914 р. З 1912 по 1914 рр. працював на Балтійському суднобудівному та механічному заводах, згодом – в електропромисловості.

З 1925 по 1929 рр. – професор Дніпропетровського гірничого інституту; 1929–1932 рр. – професор Московської гірничої академії (з 1930 р. – Московський інститут сталі); з 1933 р. – професор, а з 1950 р. – директор вищого технічного училища ім. Н.Е. Баумана, академік АН СРСР.

В.П.Нікітін став відомим фахівцем з електричних машин і електричної зварки. Під час роботи в ДГІ (1919 –1929) він сформулював основні принципи вирішення наукових проблем теорії електричних машин і апаратів для електрозварки, вперше створив нові типи трансформаторів для зварювання і різання металів електричною дугою. У 1928 р. побачила світ капітальна праця В.П. Нікітіна «Трансформатори для дугової зварки», що відіграла велику роль при впровадженні зварки на підприємствах вугільної промисловості.

Тельний
Степан Іванович,
доктор технічних наук, професор
(1890–1956)

Спільно з професором Г.Є. Євреїновим створили першу електричну піч постійного струму з обертовою дугою, що поклало початок розвитку вітчизняної електро-металургії – найважливішої галузі народного господарства. Ще у 1916 р. було отримано авторське свідоцтво на винахід електричної печі, а у 1925 р. ліцензію на виробництво таких печей в Європі придбала провідна електротехнічна фірма Німеччини.

У роки першої і другої п’ятирічок, коли на вугільних шахтах почалося широке впровадження механізмів і машин з електричним приводом, основну увагу Г.Є. Євреїнов і його учні приділяли електроустаткуванню й електропостачанню підземних виробок. Працівники кафедри, на підставі вітчизняного і зарубіжного досвіду, брали активну участь у створенні рудникових вибухобезпечних електричних двигунів. Ця робота проводилася в тісному зв’язку з Харківським електромеханічним заводом (ХЕМЗ), Ленінградським заводом «Електроапарат» і Макіївським науково-дослідним інститутом (МакНДІ).

Результати діяльності кафедри з цього напряму були опубліковані в колективній роботі «Нариси з гірничої електромеханіки», що вийшла у 1931 р. під редакцією проф. Г.Є. Євреїнова. Ця збірка відіграла виключно важливу роль у формуванні наукових поглядів представників дніпропетровської школи гірничих електромеханіків. Характерною особливістю цієї школи було комплексне вивчення механічних та електричних елементів електрифікованих агрегатів гірничого устаткування.

М.І. Озерний,
д.т.н., професор

У «Нарисах…» публікувалися роботи починаючих тоді науковців, докторів технічних наук, професорів Озерного Мойсея Ісааковича (1902–1974) і Лейбова Рувіма Мойсейовича. Вони широко відомі як автори підручників і творці нових технічних засобів електрозахисту й електровибухових робіт. Таким чином, вони були представниками дніпропетровської школи гірничих електромеханіків: один – у Донецькому політехнічному інституті, інший – у Московському гірничому інституті.

Наприкінці 1920-х років на кафедрі гірничої електротехніки ДГІ працювали видатні вчені, професори В.Б. Уманський і П.П. Піроцький.








Уманський
Віктор Борисович,
доктор технічних наук, професор
(1905–1947)

Народився у м. Бахмут (Артемівськ). З 1921 по 1926 рр. – студент Дніпропетров-ського гірничого інституту. З 1928 р. – аспірант, а з 1929 по 1934 рр. – доцент кафедри гірничої електротехніки. У 1934 р. ВАК затвердила В.Б.Уманського у званні професора цієї ж кафедри. З 1937 по 1941 рр. В.Б. Уманський – завідувач кафедри гірничої електротехніки й одночасно – завідувач сектору Інституту гірничої механіки АН УРСР. У 1939 р. В.Б. Уманський захистив докторську дисертацію. У воєнні 1941–1943 рр. завідував кафедрою і був деканом Свердловського гірничого інституту. Професор В.Б. Уманський широко відомий як фахівець з електричного привода шахтних підйомних машин і дослідник принципів автоматизації шахтних підйомів. Він намітив шляхи вдосконалення електропривода шахтних підйомних машин і визначив раціональні режими його роботи. У 1947 р. В.Б. Уманський став лауреатом Державної премії СРСР. Він автор 7 монографій, одного підручника і 50 наукових статей (з них 5 робіт – з методики викладання).

Піроцький
Петро Петрович,

доктор технічних наук, професор

(1896–1958)

Народився 20 вересня 1896 р. в сім’ї службовців у Чернігові. У 1914 р. закінчив реальне училище. Без відриву від виробництва навчався на електротехнічних курсах і в технікумі. З 1923 р. працював інженером на виробництві та заочно навчався у Дніпропетровському гірничому інституті на факультеті гірничо-заводської механіки, який закінчив у 1929 р. Поклав початок широкому дослідженню основних питань гірничої електротехніки, пов’язаних зі створенням іскробезпечних систем електричного устаткування. Внаслідок реорганізації гірничого інституту в 1930 році з кафедри гірничої електротехніки було виділено самостійну кафедру електротехніки під керівництвом професора П.П.Піроцького.

У 1920–30-ті роки для педагогічної і наукової роботи з числа випускників на кафедрі залишилися: Р.Я. Наєров, В.Н. Берстель, М.А. Богомолов, П.Ф. Шишков, В.О. Бунько, С.А. Волотковський, І.О. Давиденко, А.О. Іванов, Б.Г. Іванов, М.Є. Куваєв. Ці молоді інженери зарекомендували себе кваліфікованими викладачами і дослідниками. Вони займалися дослідженнями в галузі електричного освітлення, електричної тяги, автоматизації шахтного устаткування. Ними було видано навчальні посібники з шахтного підйому, рудникової електровозної тяги, електричного освітлення.

Наєров
Роман Якович,

кандидат технічних наук, доцент

(1894–1962)

Народився у м. Генічеську Таврійської губернії. У 1913–1914 рр. навчався в Електротехнічному інституті м. Тулуза (Франція), а з 1923 по 1928 рр. продовжив навчання у Дніпропетровському гірничому інституті. З 1933 по 1941 рр. і з 1950 по 1962 рр. – доцент кафедри гірничої електротехніки. У 1938 р. йому без захисту (за сукупністю наукових праць) присвоєно вчений ступінь кандидата технічних наук. Р.Я. Наєров відомий як

У довоєнний період намітився основний напрям науково-дослідної діяльності кафедри – створення технічних засобів для електричних вимірювань в шахтах, зокрема, вимірювальних містків (І.О. Давиденко, А.М. Селіщев, Ю.П. Міщенко).

Розроблені кафедрою прилади й апарати серійно випускалися навчально-виробничими майстернями ДГІ (директор Б.О. Юргель) для вугільної промисловості. На базі цих майстерень у післявоєнний період було організовано Дніпропетровський завод шахтної автоматики (ДЗША). У 1930–1937 рр. професори Г.Є. Євреїнов, В.Б. Уманський та інші співробітники кафедри гірничої електротехніки опублікували низку робіт, в яких було намічено основи прогресивної технічної політики в галузі електрифікації й автоматизації гірничої промисловості Радянського Союзу.

Важливою стала робота доцента С.А. Волотковського «Основні шляхи розвитку електрифікації й автоматизації гірничої промисловості», опублікована у 1932–1933 рр. в журналі «Вугілля» і в X томі «Генплану електрифікації СРСР».

У період Великої Вітчизняної війни основну частину колективу кафедри гірничої електротехніки було евакуйовано на Урал, а потім – до Караганди. В цей період колектив кафедри надав велику науково-технічну допомогу з механізації виробничих процесів і електрифікації вугільним підприємствам. Після повернення у 1944 р. гірничого інституту до Дніпропетровська колективу кафедри довелося прикласти багато зусиль і енергії для відродження лабораторій та організації навчального процесу. В ці роки (1944–1948 рр.) і (1950–1959 рр.) кафедрою керував М.Є.Куваєв.

Куваєв
Микола Єфремович,
кандидат технічних наук, професор
(1900–1966)

Народився у с. Кириця. З 1916 р. працював у Катеринославі на міській електростанції та навчався в училищі. В 1919 році став студентом Катеринославського гірничого інституту. Через громадянську війну перериває навчання, яке пізніше поєднує з працею на виробництві: копіювальником, токарем, електриком, завідувачем силового господарства заводу імені Петровського. Закінчив ДГІ у 1928 р.

Прекрасний організатор і талановитий педагог він продовжив формування школи гірничих електромеханіків.

Під час перебування М.Є. Куваєва в докторантурі (1948–1950) обов’язки завідувача кафедри виконував С.Р. Маймін (1905–1976).

Маймін
Семен Рафаїлович,
кандидат технічних наук, доцент
(1905–1976)

Народився в місті Кривий Ріг Херсонської губернії. У 1920 р. закінчив Криворізьке комерційне училище, 1923 р. – вечірній робітфак в Дніпропетровську, 1930 р. – Дніпропетровський гірничий інститут за фахом «Гірничий електро-механік». Під час громадянської війни (1920–1921 рр.) служив у загоні по боротьбі з бандитизмом на Криворіжжі.

З 1930 по 1931 рр. – аспірант військово-технічної академії в Ленінграді. З 1932 по 1935 рр. направлений обкомом до Криворізького гірничорудного інституту завідувачем кафедри електротехніки і заступником директора.

З 1935 по 1938 рр. працював у Дніпропетровському інституті інженерів транспорту (ДІІТ) доцентом кафедри електричних машин. У 1938–1939 рр. – інженер-електромеханік заводу ім. Петровського. З 1939 р. – асистент кафедри, директор основної і студентської бібліотек Дніпропетровського гірничого інституту (ДГІ).

15 травня 1940 р. захистив дисертацію на тему: «Повышение коэффициента мощности рудничных сетей». У серпні 1941 р. евакуйований з ДГІ до Свердловська, де працював головним енергетиком тресту «Копейскуголь».

З грудня 1944 р. по квітень 1947 р. – вчений секретар Вченої ради гірничого інституту. З жовтня 1948 р. по вересень 1950 р. – виконуючий обов’язки завідувача кафедри. З червня 1962 р. – доцент кафедри.

Зробив значний внесок у підготовку фахівців з електропостачання гірничих і промислових підприємств. Виконував наукові дослідження по вдосконаленню систем електропостачання вугільної і гірничо-металургійної галузей. Проводив велику роботу з підготовки наукових кадрів. Займався суспільною роботою. Автор ряду підручників, навчальних посібників і монографій.

Ерудована, допитлива людина. Багато подорожував, захоплювався фотографією, ділився своїми враженнями з колегами по роботі і студентами. Як і багато з тих, хто народилися на початку бурхливого XX століття, мав цікаву біографію.

Звільнився в липні 1972 р. у зв’язку з виходом на пенсію.

У 1959 р. завідувачем кафедри гірничої електромеханіки було обрано С.А. Волотковського (1905–1987 рр.), гірничого інженера-електромеха-ніка, доктора технічних наук, професора (1952 р.), заслуженого діяча науки і техніки України (1967 р.), який працював в ДГІ у 1929–1941 і 1959–1987 рр. Завідував кафедрою до 1976 р., а далі продовжив свою діяльність як професор вже перейменованої кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств.

Волотковський
Сергій Андроникович,
доктор технічних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки УРСР
(1905–1987)

Народився 23 січня 1905 року в с. Гуровка Долінського району Кіровоградської області в сім’ї сільських вчителів. Трудову діяльність розпочав з 15-річного віку телеграфістом станції Користівка Катерининської залізниці. У 1930 р. закінчив ДГІ і його було залишено в інституті для наукової та педагогічної роботи. Так при кафедрі гірничої електротехніки, яку очолював на той час відомий вчений Г.Є. Євреїнов, з’явився новий асистент.

Через п’ять років молодому науковцю присуджено вчену ступінь кандидата технічних наук і присвоєно вчене звання доцента.

Під час Великої Вітчизняної війни С.А. Волотковський працює у вугільній промисловості Уралу. В 1944–1959 pp. керує кафедрою гірничої електротехніки у Свердловському гірничому інституті. Там же захищає докторську дисертацію (1950), а у 1959 р. знову повертається до ДГІ, де протягом 18 років (1959–1976) завідує кафедрою електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств.

40 років Сергій Андроникович займався дослідженнями питань рудникової електровозної тяги. Ним створено у ДГІ відповідну наукову школу, значне наукове досягнення якої – створення нових технічних засобів електропостачання й електробезпеки підземного електровозного транспорту.

Розробленими методами тягових розрахунків і розрахунків тягових мереж шахт і кар’єрів широко користуються проектні організації гірничої промисловості. Недарма підручник «Рудникова електровозна тяга» вийшов чотирма виданнями і його перекладено багатьма іноземними мовами.

Вагомим науковим досягненням школи С.А. Волотковського є розробка нових устаткувань для заряду акумуляторних батарей рудникових електровозів, а також комплексу обладнання підземної відкатки безконтактними електровозами підвищеної частоти.

За ініціативою проф. С.А. Волотковського в ДГІ створено галузеву науково-дослідну лабораторію електробезпеки на гірничих підприємствах.

За роки своєї діяльності С.А. Волотковський одержав 35 авторських свідоцтв, надрукував понад 420 наукових праць, в тому числі 40 підручників, навчальних посібників і монографій з електроприводу, автоматики і телемеханіки, рудникового транспорту, кар’єрних електровозів, електрифікації та автоматизації гірничих робіт. Ним підготовлено 12 докторів і 120 кандидатів технічних наук.

Професорсько-викладацький склад НГУ пам’ятає Сергія Андрониковича як невтомного активіста, адміністратора, відповідального редактора і члена редколегій багатьох науково-технічних збірників, члена науково-технічних рад ряду міністерств, знавця рідного краю, пропагандиста історичної та культурної спадщини нашого народу.

Держава високо оцінила наукову, педагогічну і громадську діяльність С.А. Волотковського, нагородивши його орденами Леніна і «Знак пошани», чотирма медалями Радянського Союзу, нагрудними знаками «Шахтарська Слава» І, II і III ступеня та «Почесний гірник». Президія Верховної Ради УРСР за видатні заслуги у розвитку радянської науки та підготовку кадрів присвоїла йому почесне звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР.

Багатьом студентам і співробітникам ДГІ надовго запам’ятався завідувач кафедри автоматизації виробничих процесів, д.т.н., професор А.О. Іванов. Коректний, підтягнутий, з коротким їжачком сивого волосся він у свої вісімдесят років відрізнявся військовою виправкою і спортивною статтю. Це й не дивно. Випускник ДГІ 1937 р., доцент кафедри гірничої електротехніки був не тільки видатним ученим, прекрасним педагогом, але й бойовим офіцером, орденоносцем, який пройшов війну від початку до Перемоги.

Іванов
Анатолій Олександрович,
доктор технічних наук, професор
(1912–2001)

Народився у с. Широке Катерино-славської губернії. З 1932 по 1937 рр. навчався у Дніпропетровському гірничому інституті, після закінчення якого йому присвоєно кваліфікацію гірничого інженера-електромеханіка. Як відмінника навчання його залишили на кафедрі гірничої механіки для подальшої науково-дослідної і педагогічної роботи, а потім взяли до аспірантури при кафедрі гірничої електротехніки. У 1939 році, за наказом наркому, А.О. Іванова перевели до Москви в НДІ гірничої промисловості на посаду старшого інженера, а у 1940 році, за розпорядженням наркому вугільної промисловості, направили на Донбас до тресту «Красноармейскуголь» на посаду заступника головного механіка шахти № 38 «Кураховка». В тому ж році А.О. Іванову було призначено Сталінську стипендію для підготовки дисертації у Дніпропетровському гірничому інституті.

До 1941 р. він був заочним аспірантом при кафедрі гірничої електротехніки, а у червні 1941 р., тобто на самому початку війни, А.О. Іванова призвали до лав діючої армії. Він пройшов бойовий шлях від командира взводу до начальника штабу артилерійського дивізіону. Наприкінці 1943 р., за рішенням Уряду, відряджався на звільнений від фашистів Донбас для відновлення вугільної промисловості країни, де працював у науково-дослідному вугільному інституті (ДонВугІ) на керівних посадах. У 1948 р. А.О. Іванов захистив кандидатську дисертацію, а у 1953 р. ВАК затвердила його у вченому званні старшого наукового співробітника за фахом «Гірнича електромеханіка».

З 1956 по 1960 рр. А.О. Іванов – в.о. доцента, а потім доцент кафедри гірничої електротехніки і за сумісництвом – декан гірничо-механічного факультету. В 1960 р., після захисту докторської дисертації, йому присвоєно вчену ступінь доктора технічних наук. З 1961 по 1988 рр. А.О. Іванов завідував кафедрою автоматизації виробничих процесів, а з 1988 по 1999 рр. був професором цієї ж кафедри.

За заслуги перед країною А.О. Іванова нагороджено орденами: Червоної Зірки і «Знак Пошани», а також медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», «За доблесну працю», «За відновлення Донбасу».

Протягом своєї багаторічної науково-дослідної діяльності А.О. Іванов самостійно й у співавторстві видав більше 300 авторських робіт у вигляді наукових статей, монографій, підручників, навчальних посібників і винаходів. Він виховав цілу плеяду видатних вчених, кандидатів і докторів наук.

Багатьох учених, прекрасних педагогів, яскравих осіб, які залишили неабиякий слід у житті гірничого інституту, об’єднує те, що вони у той або інший період працювали на кафедрі гірничої електротехніки.

Полтава
Леонід Іванович
кандидат технічних наук, доцент
(1907–1977)

Народився в м. Одеса. На кафедрі гірничої електротехніки ДГІ працював з 1957 по 1966 рр. У 1933 р. закінчив Ленінградський індустріальний інститут. З 1936 по 1940 рр. вчився в аспірантурі цього ж інституту, після завершення якої успішно захистив кандидатську дисертацію. У 1940 р. Л.І. Полтаву прийнято до Криворізького гірничорудного інституту (КГРІ) завідувачем кафедри гірничої електротехніки. З 1941 по 1951 рр. працював заступником директора КГРІ з навчальної і наукової роботи. Протягом 1951–1955 рр. неодноразово обирався депутатом Криворізької міської ради. З 1957 р. Л.І. Полтава обраний доцентом кафедри гірничої електротехніки ДГІ. У 1966 р. кафедра розділилася на кафедру електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств та кафедру електричного приводу. Л.І. Полтаву було призначено завідувачем останньої. Прекрасний педагог, принциповий керівник він вважався одним з кращих лекторів інституту, користувався любов’ю і пошаною студентів та своїх колег. Не раз був представлений на Дошці Пошани. Нагороджений медаллю «За доблесну працю». У 1974 р., зважаючи на погіршення стану здоров’я, Л.І. Полтава був вимушений піти на пенсію. Він автор близько 50 друкованих робіт, у числі яких підручники, навчальні посібники і наукові статті.

Бунько
Віктор Олександрович
доктор технічних наук, професор
(1915–2006)

Народився у місті Кіровоград. У 1933 році закінчив робітфак і вступив до Дніпропетровського гірничого інституту, який закінчив з відзнакою у 1939 р., отримавши кваліфікацію інженера-електромеханіка. З 1939 по 1941 рік В.О. Бунько працював на виробництві у Кривому Розі спочатку головним енергетиком шахтоуправління ім. Комінтерну, а потім – головним інженером заводу металовиробів. У тому ж 1939 р. вступив до аспірантури ДГІ при кафедрі гірничої електротехніки.

З 1941 по 1945 роки В.О. Бунько – учасник ВОВ. У 1941 р. після поранення опинився у полоні в концентраційному таборі м. Рівне, звідки в 1942 р. втік і потрапив до партизанського загону, з яким пройшов до закінчення війни. За це був нагороджений орденом Червоної Зірки і медаллю «Партизан Великої Вітчизняної війни» ІІ ступеня. З 1945 р. В.О. Бунько – знову аспірант кафедри. У 1948 р. він успішно захистив кандидатську дисертацію, а в 1950 р. йому було присвоєно вчене звання доцента і почесне звання «Гірничий інженер третього рангу». На кафедрі гірничої електротехніки В.О. Бунько працював до 1963 р. Цього ж року його було обрано професором кафедри автоматизації виробничих процесів. У 1968 р. В.О. Бунько захистив докторську дисертацію. Він автор і співавтор 228 друкованих робіт, серед яких 17 підручників і навчальних посібників, 41 авторське свідоцтво.

Кур’ян
Андрій Іванович,
кандидат технічних наук, доцент
(1918–2008)

Народився 15 червня 1918 р. в Білорусії – с. Дублін Брагинського району Гомельського округу – в сім’ї селян-землеробів. Батька у 1929 р. було розкуркулено і вислано відбувати термін на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Брав участь у фінській і Великій Вітчизняній війнах 1941–1945 рр.

З 1939 р. – студент Московського гірничого інституту. В 1942 р. працював електрослюсарем вуглерозрізу № 1 «Карагандауголь». У 1943 р. – помічник машиніста екскаватора вуглерозрізу № 2 «Карагандауголь».

З липня 1943 р. по жовтень 1945 р. – студент ДГІ за фахом «Гірничий інженер-електромеханік». З липня 1943 р. по листопад 1945 р. – лаборант кафедри. З листопада 1945 р. по травень 1953 р. – асистент.

Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 10.09.1947 р. отримав персональне звання «Гірничий інженер 2 рангу».

У 1953 р. під керівництвом доцента Куваєва М.Є. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Анализ электроснабжения механизированных участков угольных шахт». Офіційні опоненти: доктор технічних наук, професор П.П. Піроцький, кандидат технічних наук, доцент М.І. Озерной. З травня 1953 р. по лютий 1956 р. – асистент, кандидат технічних наук. З лютого 1956 р. по серпень 1996 р. – доцент кафедри. З 1962 по 1985 рр. – декан електротехнічного факультету.

Займався удосконаленням систем електропостачання й оптимізації режимів роботи машин і механізмів вугільних шахт Донбасу та залізорудних кар’єрів Кривого Рогу.

Обґрунтував необхідність і шляхи підвищення якості електричної енергії, зменшення її втрат в електричних мережах підземних споживачів. Сприяв впровадженню у підземні мережі напруги 660 В і пересувних трансформаторних підстанцій.

Автор ряду підручників і навчальних посібників.

Урядові нагороди: орден Трудового Червоного Прапора, медалі «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.», «За трудовое отличие».

У серпні 1996 р. звільнився в зв’язку з виходом на пенсію.

Не менш цікава доля й іншого випускника ДГІ – доцента кафедри гірничої електротехніки, декана шахтобудівного факультету П.Ф. Шишкова.

Шишков
Петро Федотович,
кандидат технічних наук, доцент
(1906–1977)

Народився 21 вересня 1906 року в с. Суботіно Предтечинської волості Єлецького повіту Орловської губернії в сім’ї робітників. З 1923 по 1930 рр. – учень тесляра, тесляр з вентиляції шахти «Ілліча», гірничий десятник.

З 1930 р. по січень 1931 р. навчався на Кадієвському вечірньому робітфаку, після закінчення якого вступив до Дніпропетров-ського гірничого інституту. В 1936 р. закінчив навчання і за рекомендацією зав. кафедри гірничої електротехніки, проф. Г.Є. Євреїнова прийнятий на кафедру аспірантом. Під керівництвом проф. Г.Є. Євреїнова підготував дисертацію на тему: «Элементы исследований и расчет производительности врубовых машин», яку захистив у травні 1939 р. З червня 1939 р. – доцент кафедри гірничої електротехніки.

У вересні 1939 р. призваний до лав Червоної Армії, а у травні 1940 р. звільнений в запас у званні молодшого лейтенанта. З червня 1941 р. по 12 грудня 1944 р. брав участь у бойових діях (командир взводу, начальник штабу дивізіону, командир дивізіону, начальник штабу артполку). З грудня 1944 р. по 1946 р. працює деканом гірничо-механічного факультету. У квітні 1949 р. Міністерством вугільної промисловості СРСР П.Ф. Шишкову присвоєно персональне звання «Гірничий директор».

У червні 1952 р. П.Ф. Шишков прикомандирований до докторантури Московського гірничого інституту (МГІ) ім. І.В. Сталіна для підготовки дисертації на тему: «Электрическое уравновешивание механической системы рудничных подъемных установок», яку захистив у 1955 р. Займався дослідженнями проблем нормування й економії електроенергії на підприємствах вугільної промисловості, режимів роботи електропривода й автоматизації підйомних машин глибоких шахт Донбасу. У співавторстві видано навчальні посібники: «Электрооборудование обогатительных и брикетных фабрик» («Углетехиздат», 1953), «Сборник задач и упражнений по горной электромеханике» («Углетехиздат», 1955).

Нагороджений урядовими нагородами: медалями «За оборону Москвы» (травень 1944), «За Победу над фашистской Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» (травень 1945); орденом Трудового Червоного Прапора (на честь 50-ліття ДГІ, листопад 1949).

Звільнений за станом здоров’я 23 жовтня 1970 р.

Крюков
Дмитро Кузьмич,
доктор технічних наук, професор
(1924–1989)

Народився у Волгоградській області – ст. Глазунівська. На кафедрі гірничої електротехніки працював з 1960 по 1966 рр.

У 1948 р. Д.К. Крюков закінчив енергетичний факультет Новочеркаського політехнічного інституту за фахом «Електричні станції, мережі і системи». Після закінчення інституту чотири роки працював інженером-наладчиком у проект-ному управлінні Свердловська (нині – м. Єкатеринбург).

З 1952 по 1960 рр. Д.К. Крюков – асистент кафедри гірничої електротехніки Свердловського гірничого інституту.

У 1960 р. захистив кандидатську дисертацію і перейшов на роботу до Дніпропетровського гірничого інституту на посаду старшого наукового співробітника НДЧ кафедри гірничої електротехніки.

З 1961 р. Д.К. Крюкова обрано доцентом цієї кафедри, а у 1963 р. – зараховано до докторантури. Після формування кафедри електричного приводу він у 1966 р. став її співробітником.

У 1968 р. Д.К. Крюков захистив докторську дисертацію і через рік ВАК присвоїв йому вчену ступінь доктора технічних наук.

У 1970 р. він стає професором кафедри електричного приводу, а з 1975 по 1989 рр. – завідувачем цієї кафедри.

Д.К. Крюков – відомий вчений і фахівець в галузі електричного приводу млинів для збагачувальних фабрик. Протягом наукової і педагогічної діяльності він став автором і співавтором більше 110 друкованих робіт і 30 авторських свідоцтв, членом ряду вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій.

Фурсов
Віктор Дмитрович,
кандидат технічних наук, доцент
(1925–1996)

Народився 10 березня 1925 р. на ст. Арись Південно-Казахстанської області в сім’ї робочих.

З липня по жовтень 1943 р. – курсант Ризького піхотного училища, командир відділення 464 стрілецького полку 78 стрілецької дивізії 3-го Українського фронту.

У березні 1944 р. демобілізований через поранення. 1944–1949 рр. – студент Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту.

З вересня 1949 р. по 1953 р. працював електромонтером, старшим інженером відділу головного енергетика Дніпропетровського паровозо-ремонтного заводу, потім – старшим лаборантом інституту залізничного транспорту.

З березня 1952 р. по листопад 1954 р. – перший секретар Ленін-ського райкому ЛКСМ України, другий секретар Дніпропетровського міського ЛКСМУ.

З липня 1954 по 1963 рр. – асистент, аспірант кафедри ЕГР і ПП ДГІ.

20 червня 1963 р. захистив кандидатську дисертацію. З вересня 1965 р. затверджений доцентом кафедри. 1973 р. – у творчій відпустці по завершенню докторської дисертації на тему: «Дослідження експлуатаційних характеристик і підвищення ефективності джерел і систем електропостачання локомотивної відкатки на вугільних шахтах».

1984 р. – відповідальний організатор навчально-методичної роботи філії кафедри при інституті «Електротяжхімпроект».

Брав участь у створенні нових зарядних і тягових напівпровід-никових перетворювальних пристроїв, прийнятих до серійного вироб-ництва і впроваджених на вугільних шахтах країни, а також таких, що поставляються на експорт до Індії, Китаю, Румунії, Болгарії, Німеччини, В’єтнаму і Монголії.

Під керівництвом В.Д. Фурсова велися розробки досконаліших тиристорних зарядних і зарядно-розрядних пристроїв для акумуляторних батарей. Досліджувалося підвищення надійності й ефективності автономних джерел струму і систем управління рудниковими акумуляторними електровозами. Комплекс робіт по вдосконаленню й ефективності систем електропостачання рудникових акумуляторних електровозів було експоновано на ВДНГ і відмічено дипломом II-го ступеня (1984–1987 рр.).

У 1970–1980 рр. під керівництвом доцентів В.Д. Фурсова і В.І. Ємця виконано роботи по підвищенню надійності й електробезпеки шахтних самохідних машин. Створено пристрої контролю для тягових мереж постійного струму, ізольованих від землі, комбінованих систем тягових і зарядних перетворювачів.

За роки своєї наукової діяльності В.Д. Фурсов отримав 27 авторських свідоцтв, опублікував 126 наукових праць. Він один з авторів книг «Рудничная телемеханика и связь» («Госгортехиздат», 1963 р.) і «Полупроводниковые преобразовательные подстанции для подземного электровозного транспорта» («Вища школа», 1971 р.) та ін.

Урядові нагороди: медалі «За отвагу» (1943 р.); «За Победу над фашистской Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.».

Трифонов
Василь Данилович,
кандидат технічних наук, доцент
(1935–1997)

Народився 19 березня 1935 р. у селі Дубровка Горецького району Могилівської області.

У 1958 р. вступив і у 1963 р. закінчив Дніпропетровський гірничий інститут за спеціальністю «Автоматизація збагачуваль-них фабрик». 1963–1965 рр. – начальник денного середньо-технічного відділення Норильського індустріального інституту, викладач кафедри основ автоматики та загальної електротехніки.

З 1965 по 1968 рр. – аспірант цільової підготовки при кафедрі автоматизації виробничих процесів ДГІ. Кандидатську дисертацію захистив у 1968 р. З 1968 по 1971 рр. – старший викладач кафедри основ автоматики та загальної електротехніки; доцент (з 1970 р.), декан енергетичного факультету Норильського індустріального інституту.

З 1971 по 1985 рр. – доцент кафедри систем електропостачання Дніпропетровського гірничого інституту.

З 1979 по 1982 рр. – докторант при кафедрі автоматизації виробничих процесів ДГІ. Підготував докторську дисертацію на тему: «Аналіз і синтез процесів подрібнення в рудно-галечних млинах ГЗК на базі ядерно-фізичних методів дослідження».

З 1985 по 1995 рр. – декан енергетичного факультету Норильського індустріального інституту.

Виконував наукові дослідження по вдосконаленню систем електропостачання і підвищенню ефективності використання млинів рудно-галечного подрібнення гірничо-збагачувальних комплексів.

Проводив дієву роботу з підготовки фахівців і виховання студентства. Займався суспільною роботою. Кілька разів обирався секретарем партійної організації електротехнічного факультету.

Звільнився у червні 1995 року в зв’язку з виходом на пенсію.

Горбунов
Яків Степанович,
кандидат технічних наук, доцент
(1932–2006)

Народився 14 січня 1932 року в с. Гаврилівка Федорівського району Башкирської АРСР в сім’ї колгоспників. У 1948 р. закінчив середню школу в Бодайбо Іркутської області. З 1948 по 1954 рр. працював гірничим техніком в Бодайбо, потім – електриком шахт в Казахській РСР.

У 1954 р. призваний до армії. З 1957 по 1958 рр. працював електриком на шахтах Північно-Осетинської АРСР і Донецької області. З 1957 по 1964 рр. – студент електротехнічного факультету ДГІ за фахом «Гірничий інженер-електрик».

З 1964 по 1976 рр. – інженер НДР, асистент кафедри ЕГР і ПП, захистив кандидатську дисертацію, доцент кафедри. З 1977 по 1980 рр. відряджається до Алжирської Народно-Демократичної Республіки (місто Оран) викладачем електрифікації промисловості й транспорту в Вищій нормальній школі. Декілька років (до 1992 р.) працював заступником завідувача кафедри систем електропостачання.

Співавтор підручника «Електрифікація гірничих робіт». Отримав три авторські свідоцтва і опублікував 40 наукових праць.

У 1996 р. звільнився в зв’язку з виходом на пенсію.

Рибалко
Анатолій Якович
кандидат технічних наук, професор
(1948-2012)

Народився 13 червня 1948 року в м. Добропілля Донецької області в родині шахтаря. З 1955 по 1966 рр. навчався в Добропільській середній загальноосвітній трудовій політехнічній з виробничим навчанням школі № 2. Одержав кваліфікацію машиніста рудникового електровоза.

У 1966 р. вступив на електро-технічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема, який закінчив у 1971 р. з відзнакою за фахом «Електропостачання промислових підприємств, міст і сільського господарства». Трудову діяльність розпочав на посаді інженера-електрика відділу головного енергетика річкового порту Дніпропетровська. З 1973 р. працював в гірничому університеті: інженер науково-дослідного сектора, асистент (1975), аспірант (1980), кандидат технічних наук (1983), доцент (1985), заступник декана заочного факультету (1988), декан заочного факультету (1997), професор кафедри систем електропостачання (1998), директор Інституту заочно-дистанційної освіти (2001).

Кандидатську дисертацію написано на стику спеціальностей «Електроустаткування в промисловості» і «Техніка безпеки і проти-пожежна техніка».

Педагогічна діяльність: читав лекції студентам електротехнічного факультету Інституту електроенергетики та Інституту заочно-дистанційної освіти з дисциплін: «Електромагнітні перехідні процеси», «Електро-механічні перехідні процеси», «Перехідні процеси в системах електропостачання» та «Електрифікація гірничих робіт».

Наукова робота пов’язана з дослідженнями і розробкою систем електропостачання гірничих підприємств та транспорту з напрямів:

– електричні та теплові параметри силового рудникового електроустаткування в діапазоні 4-10 кГц;

– прогнозування та забезпечення безпечних властивостей руднико-вого електроустаткування систем електропостачання безконтактних рудникових електровозів;

– дослідження аварійних перехідних процесів в системах електропостачання гірничих робіт.

Має 195 наукових та науково-методичних робіт, у тому числі отримані 36 авторських свідоцтв і патентів. Автор підручників для вузів: «Перехідні процеси в системах електропостачання» російською, українською й англійською мовами (1989, 2000, 2003, 2005), «Електрифікація гірничих робіт» (1992, 2005), «Электрификация горного производства» у 2 томах (2007); навчальних посібників: «Моделювання систем електропостачання» (1988), «Математичне моделювання електромагнітних процесів передачі енергії» (2003 р.), «Експлуатація електроустановок» (2005), в яких викладено також і результати виконаних наукових досліджень.

Має державні нагороди та відзнаки: медалі «100-ліття Національної гірничої академії України» і Національного гірничого університету «За заслуги» (2008); знаки «Шахтарська слава» І ступеня (2001), ІІ ступеня (1999), ІІІ ступеня (1996); «Відмінник освіти України» (1999); Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України «Творець» (2006); ім. Петра Могили (2007); «За наукові досягнення» (2007); Почесні грамоти Міністерства освіти і науки України (2003) і Верховної Ради України (2004); лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки (2005).

За станом здоров’я звільнився у 2011 році.

Жиров
Леонід Васильович,
кандидат технічних наук, доцент
(1935–2012)

Народився 30 червня 1935 року в м. Путілов Сталінської області. У 1950 р. закінчив сім класів в м. Дніпропетровську і вступив до Клайпедського

У 1956 р. став студентом Українського заочного політехнічного інституту і закінчив його у 1962  р. за спеціальністю «Автоматика і телемеханіка». З 1968 р. – асистент кафедри електрифікації гірничих робіт та промис-лових підприємств (нині – кафедра СЕП).

Захистив дисертацію (1973) і з 1974 року – доцент кафедри.

У 1982 р. направлений Мінвузом СРСР до Алжирської Народно-Демократичної Республіки. Працював викладачем Анабінського універ-ситету, де французькою мовою читав лекції з електротехнічних дисциплін.

Брав активну участь у громадському житті університету та кафедри. Виконував обов’язки вченого секретаря кафедри та голови методкомісій з технічних засобів навчання, програмного забезпечення.

Педагогічну діяльність поєднував з викладанням дисциплін: «Електрообладнання та електропостачання геологорозвідувальних робіт», «Електрифікація будівництва шахт та підземних споруд», «Електрифікація збагачувальних фабрик», «Перетворювальна техніка» та підготовкою навчальних посібників і навчально-методичних розробок. Керував курсовим і дипломним проектуванням.

Наукова робота пов’язана з дослідженням і розробкою схем електропостачання рудникових електровозів. Захоплюється живописом. В університеті представлялись дві персональні виставки.

У 2008 році звільнився у зв’язку з виходом на пенсію.

Ємець
Володимир Іванович,
кандидат технічних наук, доцент

Народився 3 червня 1930 року.

У 1952 р. закінчив енергетичний факультет Дніпропетровського інституту інженерів транспорту (ДІІТ). З 1952 по 1953 рр. працював машиністом, а потім – механіком на електростанції Одесько-Кишинівської залізниці.

З 1955 по 1970 рр. працював на ТЕЦ Південного машинобудівного заводу. З 1970 по 1974 рр. – науковий співробітник НДР кафедри.

З 1974 р. – асистент кафедри ЕГР і ПП. У 1976 р. захистив кандидатську дисертацію. З 1978 р. – доцент кафедри. Займався підвищенням надійності й електробезпеки шахтних самохідних машин.

Співавтор книг: «Электрический привод и электроснабжение шахтных самоходных машин», «Типовой электропривод промышленных установок».

Отримав 6 авторських свідоцтв і опублікував 36 наукових праць.

Звільнився у червні 1997 року в зв’язку з виходом на пенсію.

Коротун
Анатолій Васильович,
доцент

Народився 28 жовтня 1935 року в м. Орджонікідзе (нині – м. Владікавказ, Північна Осетія). У 1949 р. з сім’єю переїхав на постійне місце проживання до м. Кривий Ріг, де у 1951 р. закінчив сім класів середньої школи. З 1951 по 1954 рр. навчався у Дніпропетровську, в спеціальній середній школі Військово-Повітряних Сил.

Потім – три роки служби в армії, а з 1957 по 1962 рр. – навчання у Криворізькому гірничорудному інституті на електромеханічному факультеті. У 1962 р., після закінчення інституту, як молодий фахівець направлений до Донецька (інститут «Дондіпрошахт»), де працював інженером, а потім – старшим інженером електромеханічного відділу (до 1965 р.). У цьому ж році перевівся до Дніпропетровська, в інститут «Діпромаш», де до 1966 р. працював старшим інженером-проектувальником в електротехнічному відділі. У 1966 р. прийнятий на роботу до Дніпропетровського гірничого інституту на кафедру ЕГР і ПП старшим інженером НДС. У 1968 р. став асистентом цієї кафедри, а у 1984 р. – старшим викладачем.

Разом з викладанням як сумісник виконував науково-дослідну роботу з госпдоговірної тематики. Так, з початку своєї діяльності на кафедрі (до 1972 р.) як відповідальний виконавець працював з госпдоговірної тематики, метою якої було удосконалення систем електричного освітлення кар’єрів у нічний час. У результаті цих досліджень було розроблено рекомендації, виконано відповідні розрахунки, виготовлено в лабораторних умовах і випробувано на кар’єрі НКГЗК дослідний зразок світильника з фацетним відбивачем для ксенонової лампи потужністю 20 кВт.

А.В. Коротун з 1976 по 1993 рр. разом з групою наукових співробітників кафедри брав участь у роботах по дослідженню та розробці безконтактного електровозного транспорту, призначеного для роботи у вугільних шахтах, небезпечних за газом та пилом.

З 1979 по 1994 рр. на громадських засадах виконував обов’язки заступника декана вечірнього факультету, а з 1997 по 2000 рр. за сумісництвом працював у МІБО як відповідальний за екстернатуру.

За час роботи на кафедрі був співавтором двох підручників і збірника задач. Написав самостійно й у співавторстві 20 наукових статей. Проводив заняття зі студентами всіх форм навчання за курсами: «Перехідні процеси в системах електропостачання», «Електричні системи і мережі», «Електрифікація гірничих робіт».

З 2000 р. до початку 2004 р. через сімейні обставини А.В. Коротун не працював – був на пенсії. У лютому 2004 р. обраний на посаду доцента кафедри СЕП, де продовжував працювати на умовах контракту. У 2007 році звільнився.

Тесленко
Віктор Іванович,
кандидат технічних наук, професор

Народився 20 квітня 1937 року в с. Лихівка П’ятихатського району Дніпро-петровської області. Після закінчення з відзнакою Лихівської середньої школи у 1955 році вступив на перший курс Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема за спеціальністю «Збагачення корисних копалин».

З січня 1961 р. – випускник ДГІ за спеціальністю «Електрифікація промисло-вих підприємств і установок». Отримав кваліфікацію інженера-електромеханіка.

1961–1964 рр. – інженер, старший інженер електромеханічного відділу п/я 187 м. Дніпропетровська.

У 1964 р. на запрошення кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств повернувся до Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема на посаду старшого інженера науково-дослідного сектору.

З 1965 р. працює асистентом кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств, а з 1968 року – старшим викладачем цієї ж кафедри.

У 1970 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук, а у листопаді 1971 р. затверджений у вченому званні доцента по кафедрі електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств.

У 1989 р. присвоєно вчене звання професора по кафедрі систем електропостачання.

За час трудової і науково-педагогічної діяльності працював заступником завідувача кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств (1966–1976), за сумісництвом – заступником декана електротехнічного факультету (1976–1982), проректором з навчальної роботи (1983–1997). З 1997 р. по 2007 р. – на посаді професора кафедри систем електропостачання.

Читав лекції з навчальних дисциплін: «Електропостачання промислових підприємств», «Світлотехнічні системи», керував курсовим і дипломним проектуванням, науково-дослідною роботою студентів. Вів роботу з написання навчальних і методичних посібників для студентів.

Наукову зацікавленість професора В.І. Тесленка було спрямовано на удосконалення систем електропостачання гірничих і промислових підприємств, зокрема на раціональну компенсацію реактивної потужності. Ці питання є продовженням багаторічних фундаментальних і прикладних досліджень кафедри в галузі електрифікації гірничих і загальнопромислових підприємств. Результати наукових досліджень проф. В.І. Тесленка знайшли своє відображення у наукових статтях і авторських свідоцтвах, багатьох звітах про науково-дослідну роботу за держбюджетною і госпрахунковою тематиками, якими він керував і брав безпосередню участь в роботі як виконавець.

Має низку подяк і нагород від Міністерства освіти і науки України, галузевих Міністерств, обласної і міської адміністрацій Дніпропетровська, керівництва Національного гірничого університету й електротехнічного факультету.

У 2007 р. звільнився в зв’язку з виходом на пенсію.

Чирва
Валерій Харитонович,
кандидат технічних наук, професор

Народився 16 серпня 1941 року в селі Ульянівка Кіровоградської області. У 1959 р. закінчив середню школу і в 1960 р. став студентом філії Харківського політехнічного інституту. В 1966 р. закінчив Дніпропетров-ський гірничий інститут за спеціальністю «Електропостачання промислових підпри-ємств».

З 1966 по 1967 рр. працював завідувачем лабораторії кафедри електрифікації гірничих робіт та промислових підприємств (нині – кафедра СЕП). З жовтня 1967 р. – асистент кафедри.

Захистив кандидатську дисертацію (1981) на тему: «Качество напряжения и оптимизация режимов работы компенсирующих устройств в распределительных сетях железорудных ГОКов» під керівництвом Заслуженого діяча науки і техніки УРСР, професора С.А. Волотковського. З 1989 р. – доцент кафедри систем електропостачання. З 1987 по 2005 рр. займав посаду заступника декана електротехнічного факультету.

Працюючи доцентом кафедри, читав лекції з дисциплін: «Основи релейного захисту» й «Електричні станції та підстанції», проводив практичні та лабораторні заняття, керував промисловими практиками, курсовим і дипломним проектуванням. Зарекомендував себе як ініціативний і творчий спеціаліст. Разом зі співробітниками впроваджував у навчальний процес сучасне технічне обладнання. Значний внесок зробив у переобладнання лабораторії релейного захисту та підстанцій ім. проф. С.А. Волотковського і оснащення її новітніми агрегатами й апаратами. Успішно працював над підготовкою навчальних посібників і навчально-методичних розробок.

Наукові інтереси пов’язані з проблемами підвищення ефективності систем електропостачання ГЗК та вугільних шахт. Має подяки від керівництва університету та факультету.

У 2009 р. звільнився в зв’язку з виходом на пенсію.

Ворохов
Леонід Петрович,
доцент

Народився 9 лютого 1942 року в невеликому білоруському селі біля м. Гродно. У 1952 р. разом з батьками переїхав до України. У 1959 р. закінчив середню школу і пішов працювати слюсарем у паровозне депо.

З 1961 по 1964 рр. проходив службу в лавах Радянської Армії. У 1964 р. вступив на денне відділення Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема на спеціальність «Електропостачання промислових підприємств». Після закінчення з відзнакою в 1969 р. електротехнічного факультету ДГІ направлений на роботу як молодий фахівець до науково-дослідного сектору кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств, де працював інженером. У 1970–1972 рр. проходив службу в Збройних Силах СРСР на посаді командира взводу. У 1972 р. вступив на навчання до аспірантури. З 1974 р. – на викладацькій роботі по кафедрі електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств. Читав лекції з дисциплін: «Електричні станції і підстанції», «Надійність і діагностика електроустаткування», «Системи виробництва і розподілу енергії». Керівник виробничих і переддипломних практик, курсових та дипломних проектів.

Протягом всього періоду роботи в університеті постійно брав участь в госпдоговірних і держбюджетних науково-дослідних роботах. Зокрема, був відповідальним виконавцем госпдоговірних тем, направлених на підвищення ефективності роботи електроустаткування гірничо збагачу-вальних підприємств, брав участь в розробці та впровадженні у виробництво електротранспорту з індуктивною передачею енергії.

У 2011 році звільнився у зв’язку з виходом на пенсію.

Хорошилов
Володимир Петрович,
кандидат технічних наук, доцент

Народився 2 липня 1950 р. у с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області.

З 1957 р. – учень Дмитрівської серед-ньої школи. Після закінчення 8 класів вступив до Дніпропетровського індустріаль-ного технікуму за фахом «Електроустатку-вання промислових підприємств», який успішно закінчив у 1969 році.

З 1969 по 1971 рр. служив у ракетних військах стратегічного призначення Збройних Сил СРСР на посаді начальника апаратного пересувного вузла зв’язку.

З 1971 р. протягом 30 років пов’язаний з електротехнічним факультетом Дніпропетровського гірничого інституту: слухач підготовчого відділення, студент, аспірант, старший науковий співробітник, асистент, доцент кафедри систем електропостачання. Навчання в ДГІ відзначено Ленінською стипендією і Почесними грамотами.

У 1982 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Підвищення енергетичних показників системи заряду тягових акумуляторних батарей».

З жовтня 1991 р. – доцент кафедри систем електропостачання НГУ.

З 2001 року – генеральний директор науково-виробничих підприємств (НВП), основним видом діяльності яких є розробка, виготовлення, впровадження у виробництво і сертифікація електро-устаткування для електрифікованого транспорту. До основних розробок відносяться: переносні та стаціонарні пристрої контролю ізоляції тролейбусів; пристрої зниження перенапружень у мережах випрямленої напруги; системи опалювання транспортних засобів й ін.

Усі наукові розробки захищені патентами України та Росії, сертифіковані й виготовляються по затверджених ТУ і ТУУ.

В.П. Хорошилов – автор десяти наукових праць, вісім з яких – патенти. Розробки НВП використовують: ПО «Південний машинобудівний завод»; ФМП «Мосгортранс»; КП «Київпастранс»; ФМП «Башкирський тролейбусний завод»; МП «Московський тролейбусний завод» й ін.

НВП мають ліцензії і дозволи на виконання проектних та електромонтажних робіт напругою до 35 кВ, а також сертифіковану лабораторію по проведенню електричних вимірів.

Мірошниченко
Володимир Олексійович,
кандидат технічних наук, доцент

Народився 10 травня 1957 року в Дніпропетровську. В 1974 р. закінчив міську СШ № 54 і вступив до Дніпропетровського гірничого інституту, який закінчив у 1979 р. за фахом «Електрифікація та автоматизація гірничих робіт».

Після закінчення вузу працював у науково-дослідному секторі ДГІ на кафедрі електрифікації гірничих робіт та промислових підприємств (нині – систем електропостачання) інженером, стажером-дослідником. У 1982 р. вступив до аспірантури кафедри систем електропостачання. Після її закінчення працював на кафедрі молодшим науковим співробітником, асистентом.

У 1988 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук в спеціалізованій вченій раді Дніпропетровського гірничого інституту за двома спеціальностями: 05.27.01 «Техніка безпеки та протипожежна техніка» і 05.09.03 «Електрообладнання» на тему: «Розробка засобів захисту та АПВ кар’єрних мереж при несиметричних пошкодженнях». У 1993 р. одержав звання доцента.

За час викладацької роботи читав навчальні курси: «Застосування ОТ та мікро-ЕОМ у системах електропостачання», «Електрообладнання СЕП шахт та кар’єрів», «Мікропроцесори у системах електропостачання», «Електрообладнання промислового устаткування» й ін. Керував курсовим і дипломним проектуванням, постійно займався науковою роботою. Головний напрям наукових досліджень у цей час – розробка технічних засобів автоматизації та безпеки в системах електропостачання, підвищення надійності систем електропостачання, зменшення втрат електроенергії.

З лютого 2002 р. працює доцентом кафедри інформатики та спеціальної техніки (нині – спеціальної техніки та інформаційних технологій) Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, де викладає навчальні курси: «Інформатика», «Спеціальна техніка», «Використання інформаційно-комп’ютерних систем в діяльності органів внутрішніх справ», «Інформаційне забезпечення юридичної діяльності». З 2011 р. – професор цієї ж кафедри. У 2002 р. присвоєно спеціальне звання майор міліції, 2006 р. – підполковник міліції, 2011 р. – полковник міліції.

Нагороджений нагрудними знаками МВС України «За відзнаку в службі» І та ІІ ступеня. За час служби отримав сім патентів України на винаходи.

Шкрабець
Федір Павлович,

доктор технічних наук, професор

Народився 13 травня 1949 року в с.м.т. Брагині (Білорусь) у робочій сім’ї. Після закінчення середньої школи у 1966 р. вступив на електротехнічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту (ДГІ), який закінчив з відзнакою у 1971 р. за фахом «Електрифікація і автоматизація гірничих робіт».

Трудову діяльність розпочав на посаді інженера науково-дослідного сектора кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств ДГІ.

У 1974 р. вступив до аспірантури і в 1975  р. захистив кандидатську, а в 1989 р. – докторську дисертацію. Працював на посадах асистента і доцента кафедри ЕГР і ПП. З 1990 р. – професор кафедри систем електропостачання, а з жовтня 1998 р. – завідувач кафедри електричних машин Національного гірничого університету, де працює й сьогодні. З 1996 р. – академік Академії наук вищої школи України.

Одночасно з педагогічною роботою Ф.П. Шкрабець багато й плідно займається науково-дослідною роботою зі створення методів і засобів забезпечення поліпшення умов електробезпеки, зниження електро-травматизму і підвищення надійності систем електропостачання шахт і кар’єрів. Його творчий і практичний внесок полягає в розвитку теорії перехідних і сталих процесів при складних видах несиметричних пошкоджень в електричних мережах з різними режимами роботи нейтралі; розробці нових способів і створенні систем направленого захисту від витоків і несиметричних пошкоджень пристроїв автоматичного повторного вмикання з випереджаючим контролем ізоляції, дистанційного і локального пошуку пошкоджень у високовольтних розподільних мережах, методів і засобів контролю й управління параметрами ізоляції розподільних мереж напругою 6–10 кВ в системах електропостачання; розвитку теорії оптимізації режимів нейтралі та структури розподільних мереж гірничих підприємств.

За матеріалами досліджень опубліковано понад 250 наукових робіт, з них – п’ять підручників для вузів, вісім навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України, 11 монографій і довідкових посібників. Наукові розробки підтверджені понад 20 авторськими свідоцтвами і патентами на винаходи. Під керівництвом Ф.П. Шкрабця підготовлено і захищено 9 кандидатських і докторська дисертації.

Плідну діяльність відзначено нагородами Міністерств освіти і науки та вугільної промисловості України. Ф.П. Шкрабець – двічі лауреат премії Національного гірничого університету в галузі освіти і науки (2002, 2009). У 2012 році професор Ф.П.Шкрабець отримав Державну премію України в галузі науки і техніки за роботу «Створення та впровадження комплексу обладнання для живлення, управління й захисту технологічних систем гірничих виробництв» (співавтори: Є.О. Вареник, В.С. Дзюбан, О.М. Омельченко, М.В. Савицький, В.В. Соболєв, І.Я. Чернов, С.І.Випанасенко).

Косолапов
Анатолій Федорович,
кандидат технічних наук, доцент

Народився 16 вересня 1945 року в м. Синельникове Дніпропетровської області.

По закінченні середньої школи в м. Синельникове у 1963 році вступив до Вольського військового командно-технічного училища, яке у 1964 році було розформовано.

Після дострокової демобілізації працював токарем на Синельниківському заводі ім. Комінтерну, а з 1 вересня 1965 року зарахований студентом до Дніпропетровського гірничого інституту ім. Артема.

Після закінчення інституту в 1970 р. працював на кафедрі електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств на посаді інженера науково-дослідного сектору і асистентом на умовах погодинної оплати. Проводив практичні заняття з дисципліни «Перехідні процеси в електричних мережах» та лабораторні роботи з предмету «Релейний захист».

У 1973 році запрошений на роботу до обласної ради профспілок на посаду директора обласного клубу кіноаматорів, а у 1974 р. перейшов на роботу до Дніпропетровської експериментальної лабораторії (ДЕЛ) по виготовленню технічних засобів навчання Міністерства чорної металургії України на посаду головного інженера, де працював 10 років. З 1987 р. – проректор з господарської роботи, а з 1999 р. – проректор з фінансово-економічної роботи НГУ.

У 1998 р. захистив дисертацію й отримав ступінь кандидата технічних наук, у 2002 р. – звання доцента.

Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти України. Нагороджений Грамотою Верховної Ради України та медаллю Національного гірничого університету «За заслуги», знаками «Шахтарська слава» ІІ і ІІІ ступеню.

Білопухов
Едуард Васильович,
старший науковий співробітник

Народився 12 вересня 1944 року в селищі Явленськ Північно-Казахстанської області. У 1961 р. закінчив середню школу № 8 у м. Нікополь і був прийнятий на роботу слюсарем на Нікопольський південно-трубний завод.

З вересня 1962 р. навчався в Дніпропетровському металургійному інституті за спеціальністю «Електромеханіч-ні установки». Закінчив інститут у 1967 р. з кваліфікацією інженера-електрика і направлений на роботу до проектно-дослідного відділу Інституту чорної металургії інженером.

З 1969 р. працював на різних посадах НДС кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств Дніпропетровського гірничого інституту, а з 1975 по 1987 рр. – на посаді старшого наукового співробітника. Здійснював наукові дослідження в галузі розробки нового електрообладнання шахтного електровозного транспорту. Цій проблемі присвячено понад 30 опублікованих наукових робіт і винаходів.

Звільнився у 1987 році за особистим бажанням.

Швець
Петро Іванович,
науковий співробітник

Народився 1 серпня 1957 року в Дніпропетровську в робітничій сім`ї.

Після закінчення загальноосвітньої СШ № 107 працював електромонтером служби ліній обласного підприємства сільських електричних мереж, що вплинуло на вибір професії. Був призваний до лав Радянської Армії.

У 1977 р. вступив на підготовче відділення Дніпропетровського гірничого інституту, який з відзнакою закінчив у 1983 році за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств, міст та сільського господарства».

Шлях до науки розпочав ще в студентські роки, працюючи за сумісництвом лаборантом кафедри електрифікації гірничих робіт та промислових підприємств. Брав участь у науково-дослідницьких роботах (НДР) з розробки систем безпеки експлуатації комплексу шахтного безконтактного електричного транспорту. Продовжив наукову діяльність інженером на кафедрі СЕП за направленням після закінчення ВНЗ. Брав участь у виконанні НДР з проблем перетворювальної техніки. Розробки НДР впровадженні Талліннським електротехнічним заводом при освоєнні в серійне виробництво тиристорних перетворювачів частоти: ТПЧ-320-0,5/160-4, ТПЧ-160-10 – для електротехнологій, ТОВ1-160-1,5к – для безконтактного електричного транспорту. Новизну розробок підтверджено двома авторськими свідоцтвами на винахід.

З 1988 року на конкурсній основі працював науковим співробітником проблемної науково-дослідницької лабораторії дезінтеграції промислової сировини у відділі електрообладнання та систем автоматики. Брав участь у НДР з розробки електро-технологічного процесу магнітної обробки феромагнітних матеріалів з метою зміни їх фізичних властивостей, із застосуванням засобів силової електроніки для керування параметрами магнітного поля. Результати досліджень стали основою відкриття «Закономірність знеміцнення подрібнених залізних руд під дією неоднорідного магнітного поля» (диплом № 45, 1997).

Закінчив свій науковий шлях на кафедрі систем електропостачання Національного гірничого університету наприкінці 2001 року – звільнився за особистим бажанням.

Тен (Лапкіна)
Ганна Семенівна,
асистент

Народилася 27 січня 1948 року в Дніпропетровську. В 1963 р. закінчила восьмирічку і вступила до Дніпропетровсь-кого індустріального технікуму. З 1968 р. працювала техніком освітлювального відділу в проектному інституті «Електроважхім-проект». У 1970 р. перейшла на роботу лаборантом НДС до Дніпропетровського гірничого інституту.

З 1971 по 1977 рр. навчалася на вечірньому відділенні ДГІ за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств і сільського господарства».

З 1977 р. працювала інженером НДС на кафедрі ЕГР і ПП. З 1980 по 1985 рр. проводила за сумісництвом на посаді асистента лабораторні та практичні заняття, брала активну участь в оформленні наочних стендів кафедри і навчально-методичної літератури. У 1991 р. перейшла до лабораторії технічних засобів навчання навчального відділу університету на посаду інженера. З 2001 р. працює асистентом кафедри основ конструювання механізмів та машин. З 2011 року – старший викладач цієї ж кафедри.

Самойленко
Вікторія Венадіївна,
асистент

Народилася 21 серпня 1981 року в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області. Після закінчення школи з золотою медаллю у 1998 році вступила до Національ-ної гірничої академії України на спеціальність «Електротехнічні системи електроспожи-вання». На старших курсах виявила себе творчою людиною, брала участь у переробці та підготовці до друку навчального посібника з розрахунків електричних мереж систем електропостачання.

Кваліфікаційну роботу магістра було присвячено підвищенню енергоефективності магістральних конвеєрів на вугільних шахтах. Результати роботи відображено в збірнику наукових праць студентської конференції 2003 р.

З 2003 р. – асистент кафедри СЕП. Через рік стала аспірантом цієї ж кафедри, науковий керівник – професор, д-р техн. наук Заїка В.Т. Наукову діяльність як аспіранта було присвячено компенсації реактивних навантажень і підвищенню рівня електровикористання підземних гірничих машин і комплексів.

За час роботи асистентом кафедри брала активну участь у розробці методичного забезпечення дисциплін «Електропостачання», «Управління режимами електроспоживання», «Спеціальні питання електроспо-живання», що базується на сучасних інформаційних технологіях. Пройшла навчання на курсах підвищення кваліфікації молодих науково-педагогічних працівників. Паралельно з науковою роботою самостійно працювала над освоєнням іноземної мови. За результатами наукових досліджень опубліковано дві наукові статті у фахових виданнях.

Звільнилася у 2008 р. за особистим бажанням.

Рибаков
Андрій Анатолійович,
асистент

Народився 2 лютого 1972 року в Дніпропетровську. В 1989 р. закінчив міську середню школу № 130 і вступив на перший курс Дніпропетровського гірничого інституту (спеціальність «Електропривод і автоматизація промислових установок і технологічних комплексів»).

Після отримання диплому (1994 р.) працював інженером лабораторії технічних засобів навчання Державної гірничої академії України.

З 1998 р. – завідувач лабораторії кафедри електропривода.

У 2001 р. вступив до аспірантури з відривом від виробництва за фахом 05.09.03. «Електротехнічні комплекси і системи».

У 2002–2008 рр. працював асистентом кафедри СЕП, проводив практичні і лабораторні заняття з дисциплін: «Електропостачання промислових підприємств», «Мікропроцесорна техніка», «Світло-технічні установки і системи», «Електрифікація гірничих робіт».

Науковий напрям полягав у розробці й обґрунтуванні режимів роботи пристрою інтенсифікації процесів подрібнення в барабанних млинах. Ідея: підвищення інтенсивності подрібнення в барабанних млинах за рахунок створення додаткових коливань внутрішньо-млинового завантаження і збільшення загальної частки тертя в процесі подрібнення. Звільнився у 2008 р. за особистим бажанням.

Посмітюха
Дмитро Олександрович,
асистент

Народився 24 квітня 1981 року в Дніпропетровську. В 1998 р. закінчив середню школу з відзнакою й вступив до Національної гірничої академії України (нині – Національний гірничий університет) за фахом «Комп’ютерні системи в електро-постачанні промислових підприємств». На 2 курсі навчання на добровільних засадах брав участь у виготовленні макета лабора-торної установки. На 3 і 4 курсах працював на бюджетних тематиках.

Підготував і захистив роботу магістра «Застосування індукційного нагріву в виробництві метизу». У 2003 році закінчив НГУ з відзнакою. З 2003 по 2004 рр. – асистент кафедри систем електропостачання. У 2004 році вступив до аспірантури на очне відділення. Тема дисертаційної роботи: «Індукційний нагрів сталевого дроту в технологічних процесах нанесення захисного покриття». Науковий керівник – д.т.н., професор Станіслав Іванович Випанасенко.

У 2008 році звільнився за особистим бажанням.

Винокуров
В’ячеслав Валерійович,
аспірант

Народився 2 вересня 1986 року в м. Марганці. У 2004 р. з срібною медаллю закінчив марганецьку середню школу № 10. У тому ж році вступив до Національного гірничого університету на денне відділення за фахом «Електротехнічні системи електро-споживання». Займав призові місця на обласних спартакіадах з армрестлінгу та гирьового спорту. В 2009 р. з відзнакою захистив магістерську роботу, присвячену дослідженню режимів тягової мережі транспорту з індуктивною передачею енергії.

Після закінчення університету в 2009 р. вступив до аспірантури за фахом 05.09.03 «Електротехнічні комплекси і системи». Під час навчання в аспірантурі брав участь у міжнародних конференціях.

Працював над кандидатською дисертаційною роботою. Науковий напрям – обґрунтування параметрів режиму живлячої мережі в системі транспорту з індуктивною передачею енергії за умов скидання-накидання навантаження.

Брав участь у громадській діяльності кафедр СЕП і фізвиховання (отримав статус судді національної категорії з армспорту).

Звільнився у 2012 році за особистим бажанням.

Родна
Катерина Станіславівна,
асистент

Народилася 12 червня 1980 р. у м. Першотравенськ Дніпропетровської області. У 1997 р. вступила до Національної гірничої академії України, яку успішно закінчила у 2002 р. за фахом: «Електромеханічні системи автоматизації і електропривод». Після завершення навчання в університеті працювала викладачем-стажером і асистентом на кафедрі систем електропостачання (2002–2003). З 2003 року – аспірант кафедри систем електропостачання.

Наукові дослідження пов’язані з режимами електроспоживання водовідливними установками вугільних шахт. Науковий керівник – д.т.н., професор Разумний Юрій Тимофійович. Має понад 12 наукових публікацій.

З 2006 р. – асистент кафедри програмного забезпечення комп’ютерних систем НГУ.

Іванов
Іван Іванович,
завідувач лабораторією
(1954–2012)

Народився 28 листопада 1954 року в с. Сурсько-Литовському Дніпропетровської області. У 1973 р. закінчив середню школу і пішов працювати на Дніпропетровський радіозавод слюсарем-складальником радіоапаратури.

У 1975 р. вступив до Дніпропетровсь-кого технікуму електрифікації сільського господарства. З 1977 р. працює навчальним майстром у Дніпропетровському гірничому інституті ім. Артема на кафедрі ЕГР і ПП (нині систем електропостачання).

У 1978 р. закінчив заочно Дніпропетровський технікум електрифікації сільського господарства, а у 1986 р. – Дніпропетровський гірничий інститут за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств, міст і сільського господарства».

З 1988 р. працює на кафедрі СЕП завідувачем лабораторії.

Дибріна
Антоніна Вікторівна,
старший лаборант

Народилася 1 грудня 1957 року в Дніпропетровську. Закінчила міську середню школу № 5 у 1975 р.

З цього ж року працювала в Дніпропетровському обласному комітеті по телебаченню і радіомовленню друкаркою, з часом – асистентом режисера ІІІ категорії.

З 1983 р. – лаборант кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств (систем електропостачання) Дніпропетровського гірничого інституту імені Артема (сьогодні – Національного гірничого університету).

Після отримання у 1995 р. вищої освіти на електротехнічному факультеті (заочно) за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств» працювала старшим лаборантом цієї ж кафедри.

З 2004 р. – інспектор ректорату НГУ.

Щербакова
Ірина Іванівна,
старший лаборант

Народилася 7 липня 1958 року в Дніпропетровську. З 1965 по 1975 рр. навчалась у міській середній школі № 74. Після закінчення школи працювала контролером на Агрегатному заводі у відділі технічного контролю. З 1980 р. працює в Дніпропетровському гірничому інституті на кафедрі електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств (нині – систем електропостачання).

У 1983 р. вступила на заочне відділення ДГІ та у 1989 р. завершила навчання за спеціальністю «Електропоста-чання міст і сільського господарства». 11 років працювала на кафедрі СЕП.

З 1991 р. – старший лаборант кафедри будівельної, теоретичної та прикладної механіки.

Кочубей
Лідія Василівна,
лаборант

Народилася 20 квітня 1945 р. у Дніпропетровську в сім’ї робочих. У 1961 р. закінчила школу й у 1962 р. прийнята на роботу до Проектно-конструкторського технічного інституту.

З 1965 р. працює в Дніпропет-ровському гірничому інституті спочатку лаборантом НДЧ, а з 1970 р. – лаборантом кафедри ЕГР і ПП (сьогодні – систем електропостачання).

Звільнилася у 2009 році в зв’язку з виходом на пенсію.


Нестерова
Світлана Анатоліївна,
лаборант

Народилася 4 листопада 1970 року в Дніпропетровську. Після закінчення міської середньої школи № 13 у 1985 р. вступила до Дніпропетровського механічного технікуму, по закінченні якого з 1990 р. працювала в КБ «Південне». З 2000 по 2004 рр. – інженер АГЧ Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. З 2004 по 2010 рр. навчалася на заочному відділенні Національного гірничого університету. З 2005 р. працює на кафедрі систем електропостачання лаборантом. Бере активну участь у житті кафедри й університету.

У 2012 році перейшла на роботу до деканату електротехнічного факультету НГУ.

У педагогічній і науково-дослідній роботі кафедри в різні роки брали участь такі співробітники:



Антоненко Олексій Миколайович

лаборант

2004-2005

Апенко Валерій Володимирович

інженер НДС

1985-1986

Балашов Борис Михайлович

інженер НДС

1972-1975

Барінов Олександр Миколайович

зав. лабораторією

з 1990

Батагов Сергій Миколайович

інженер НДС

1988-1990

Благодарна Лариса Михайлівна

інж. НДС, асист.

1976-1984

Боковий Володимир Миколайович

зав. лабораторією

1982-2002

Гончаров Володимир Борисович

доцент

1973-1995

Дєдік Іван Олексійович

старший лаборант

1944-1979

Дунда Павло Олексійович

вед. інженер НДС

1969-2000

Євсєєв Євген Васильович

зав. лабораторією

1976-1985

Єфанова Тамара Володимирівна

ст. лаборант

1973-1983

Зайцев Микола Іванович

інженер

1965-1976

Зезюлінський Віктор Федорович

слюсар-лаборант

1979-1991

Іменохоєв Іван Володимирович

аспірант

1999-2000

Кириленко Сергій Якович

наук. співр.

1977-1991

Клюєва Яна Петрівна

лаборант

2004-2011

Ковальова Олександра Володимирівна

інженер кафедри

1975-1999

Коренська Яна Володимирівна

лаборант

1988-1992

Кущенко Сергій Миколайович

ст. наук. співр.

1979-1995

Кунцевич Юрій Олексійович

лаборант

1972-1975

Лапкін Юрій Володимирович

лаборант

1969-1977

Лідес Юрій Арнольдович

доцент

1969-1992

Ніколайчук Анатолій Захарович

ст. наук. співр.

1963-2001

Петров Ігор Вікторович

лаборант

1990-1994

Радковська Галина Василівна

аспірант

1970-1973

Рудь Володимир Іванович

ст. інженер НДС

1962-1966

Рябенький Микола Миколайович

асистент

1970-1983

Свистельник Яким Якимович

старший лаборант

1947-1977

Свистельник Олег Якимович

інженер НДС

1974-1982

Сидоренко Євген Олександрович

аспірант

1972-1974

Скрипальов Олександр Іванович

ст. лаборант

1984-1994

Сова Микола Павлович

лаборант

1964-1968

Ставицький Станіслав Олександрович

інженер НДС

1960-2000

Солом’яний Віктор Григорович

інженер НДС

1969-1978

Тарасова Юлія Євгенівна

аспірант

2005-2011

Терещенков Віктор Васильович

інженер кафедри

1979-1982

Ткаченко Юрій Юлійович

інженер НДС

1978-1980

Трегуб Володимир Олександрович

ст. викладач

1963-1996

Хандогін Юрій Павлович

інженер НДС

1979-1981

Худолєєв Геннадій Дмитрович

інженер НДС

1986-1994

Худолєєва Наталія Іванівна

математик-програміст

1975-1983

Циплаков Сергій Володимирович

інженер НДС

1986-1994

Чорний Станіслав Іванович

м.н.с ПНДЛ

1984-1985

Шевченко Володимир Прокопович

інженер НДС

1968-1993

Шелудько Олександр Миколайович

лаборант

1990-1993

Шемякова Лариса Олександрівна

інженер-технолог

1982-1985


За ініціативи працівників кафедри на початку 1960-х років Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР дозволило створити в гірничому інституті декілька нових спеціальностей електротехнічного профілю: автоматики і телемеханіки, електропостачання промислових підприємств, електроприводу й автоматизації промислових установок. У зв’язку з цим в інституті було організовано електротехнічний факультет, якому передали й одну з основних гірничих спеціальностей: «Електрифікація і автоматизація гірничих робіт».

З кафедри гірничої електротехніки було виділено кафедри автоматизації виробничих процесів (завідувач – професор А.О. Іванов) та електричного приводу (завідувач – професор Д.К. Крюков), а саму кафедру з 1966 р. було перейменовано у кафедру електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств, що випускала фахівців трьох спеціальностей: електрифікації і автоматизації гірничих робіт, гірничої електромеханіки, електропостачання промислових підприємств.



Співробітники кафедри на чолі з професором Волотковським С.А. (в центрі 1-го ряду, 1963)

Разом з цим на електротехнічному факультеті було створено нові кафедри: промислової електроніки і обчислювальної техніки (завідувач – доцент В.І. Жуковицький), електричних машин (завідувач – доцент О.М. Мирошник) і декілька пізніше – математичних методів дослідження операцій (завідувач – доцент О.М. Марюта). Остання кафедра зайнялася питаннями технічної кібернетики. Разом з виникненням нових кафедр зріс об’єм роботи однієї з найстаріших кафедр факультету – кафедри загальної електротехніки (завідувач – доцент В.А. Подольський). На цій кафедрі з’явилася така важлива дисципліна, як «Теоретичні основи електротехніки».

З 1966 по 1973 рр. усі кафедри електротехнічного факультету виконали величезну роботу з освоєння нових дисциплін; створення нових лабораторій (електропостачання промислових підприємств, електричних мереж, техніки високої напруги, автоматизованого електроприводу, промислової електроніки, автоматики і телемеханіки й інш.); підготовки відповідної навчальної документації (програми практик, курсового і дипломного проектування). Було випущено велику кількість навчально-методичних матеріалів, посібників та інструкцій.

У 1960-х роках на кафедрі під керівництвом професора С.А. Волотковського сформувався міцний і працездатний колектив науковців: А.І. Кур’ян, С.Р. Маймін, Л.І. Полтава, П.Ф. Шишков, В.Д. Фурсов, Г.Г. Півняк, Вол.Д. Трифонов, В.І. Тесленко, М.М. Білий, В.М. Ліпін, Г.А. Кігель, Л.В. Жиров, Ф.П. Шкрабець, Я.С. Горбунов, А.М. Корольов, Ю.М. Зражевський та інш. Цей колектив забезпечив підготовку інженерів-електриків за новими спеціальностями, напрацював ряд найважливіших наукових досягнень у сфері електрифікації й автоматизації гірничої промисловості.



Колектив кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств (1966)

Поглиблені дослідження проблем вдосконалення підземного електровозного і кар’єрного транспорту виконували: В.Д. Фурсов – розробка і дослідження шахтних зарядних підстанцій; Г.Г. Півняк – розробка нового тягового напівпровідникового агре­гату для живлення підземної електровозної відкатки; Вол. Д. Трифонов – дослідження систем електропостачання підземної відкатки контактними електровозами; В.М. Ліпін – розробка пересувних перемикальних пунктів для кар’єрів Кривбасу; В.І. Тесленко – дослідження і розробка підземних вибухобезпечних конденса­торних установок; Г.А. Кігель – дослідження і розробка електричних систем управління електропересувним потягом на відкритих гірничих роботах; М.М. Білий – розробка схем електропостачання напругою 600 В у тяговій мережі вугільних шахт та мідних рудників; Ф.П. Шкрабець – дослідження і розробка методів та засобів підвищення надійності й електробезпеки розподільних мереж 6–35 кВ гірничих підприємств; В.І. Ємець – розробка систем захисту від струмів витоку в тягових мережах самохідних вагонів рудників Джезказгану (Казахстан) і Солігорського калійного комбінату (Білорусь); В.П. Хорошилов – розробка систем заряду і розряду акумуляторних батарей рудникових електровозів та інш.



Ветерани кафедри (1966):
1-й ряд – Свистельник А.А., Маймін С.Р., Волотковський С.А., Наєров Р.Я., Косовський Г.Е., Дєдік І.О.
2-й ряд – Фурсов В.Д., Бунько В.О., Іванов А.О., Курьян А.І.

Під керівництвом проф. С.А. Волотковського і доц. В.Д. Фурсова аспірантом Вол.Д. Трифоновим було розроблено розрахунково-моделюючу установку для дослідження систем електропостачання підземної відкатки контактними електровозами, що дозволило розрахувати параметри децентралізованої схеми живлення, досліджувати розподіл струмів і напруг у вузлових точках тягової мережі при різних місцеположеннях та режимах роботи рудникових електровозів і визначити раціональне розміщення тягових підстанцій. Крім того, фізична модель дозволила досліджувати перехідні процеси в елементах тягової мережі при нормальних і аварійних режимах.



С.А. Волотковський з молодими вченими Г. Півняком, Вас. Трифоновим і Вол. Трифоновим за дослідженнями на розрахунково-моделюючій установці (1965)

Упродовж 1960-х рр. колективи кафедр електротехнічного факультету приділяли велику увагу підготовці і публікації низки підручників з електрифікації й автоматизації гірничих робіт і збагачувальних фабрик, електропривода й електропостачання. Серед авторів цих підручників слід назвати: В.О. Бунька, С.А. Волотковського, А.О. Іванова, С.Р. Майміна, Д.К. Крюкова, Л.І. Полтаву, В.А. Подольсь-кого й інш. У 1968 р. видавництвом «Мир» (Москва) було перевидано англійською мовою навчальний посібник (під ред. проф. С.А. Волотковського) для зарубіжних країн. За цими підручниками і навчальними посібниками вчаться тисячі студентів гірничих вузів України і країн ближнього зарубіжжя.

У ці роки кафедри електротехнічного факультету розгорнули багатовекторну дослідницьку роботу за господарськими договорами з підприємствами гірничої й електротехнічної промисловості. При кафедрі електрифікації з 1968 р. існувала галузева лабораторія з електробезпеки гірничих робіт Міністерства чорної металургії УРСР.

Щорічно кафедра виконувала до 20 науково-дослідних тем на суму 200000 крб. За тематикою кафедри співробітники отримали понад 20 авторських свідоцтв. До найбільш важливих досліджень відносяться розробки нових напівпровідникових випрямних пристроїв для зарядних і тягових підстанцій, підземної електровозної відкатки, систем тиристорного управління для рудникових і кар’єрних електровозів, схем і конструкцій електричної апаратури для захисту від електричного удару при дотику до контактного дроту і т.д.

Так, наприклад, запропоновані науковцями кафедри схеми і конструкції зарядних пристроїв типів ЗУК-75/120 і ЗУК-155/230 (в їх розробці брали участь, С.А. Волотковський, В.Д. Фурсов, Г.Г. Півняк) були прийняті Запорізьким електроапаратним заводом до серійного виробництва (з 1967 р.) і широко впроваджені на вугільних шахтах Донбасу та Кузбасу. За 1967–72 pp. заводом випущено понад 12 тис. зарядних пристроїв серій ЗУК-75/120 і ЗУК-155/230. Електропостачання підземної електровозної відкатки було радикально вдосконалене.


Зарядний пристрій типу ЗУК Схема зарядного пристрою типу ЗУК

Ці пристрої демонструвалися на ВДНГ у Москві. Особливістю їх є застосування простої і надійної системи автоматичного регулювання зарядного струму за допомогою магнітних підсилювачів, що самонасичуються. Завдяки упровадженню кремнієвих зарядних пристроїв докорінно поліпшено електропостачання акумуляторної електровозної відкатки. Теми, пов’язані з дослідженнями і розробкою зарядних пристроїв, дали економію у 2 млн. крб. на рік. У 1945 р. інженером В.О. Буньком вперше у світовій практиці було розпочато дослідження по створенню високочастотного електровозного транспорту для вугільних шахт. За цією темою захищено кандидатські дисертації В.О. Буньком (1948) і А.В. Ітіним (1952). До цієї теми колектив кафедри повернувся наприкінці 1960-х рр., коли під керівництвом професорів В.О. Бунька і С.А. Волотковського почала працювати група співробітників кафедри, яка у повному обсязі вирішувала проблеми безконтактної підземної відкатки за допомогою електровозів підвищеної частоти. Найбільш важливою практичною роботою слід вважати створення напівпровідникового перетворювача частоти (5000 Гц) для живлення тягової мережі. Професор Г.Г. Півняк спільно з працівниками Талліннського електротехнічного заводу ім. М.І. Калініна здійснили розробку і виготовлення тиристорного перетворювача частоти.

У 1974 р. працівники кафедри спільно з Дондіпровуглемашем, МакНДІ, Дружковським машзаводом і Талліннським електротехнічним заводом змонтували і впровадили у виробництво на шахті «Постниківська-1» комбінату «Шахтарськантрацит» увесь комплекс безконтактної відкатки електровозами підвищеної частоти. Державна міжвідомча комісія провела приймальні випробування даного комплексу, передала його у промислову експлуатацію й ухвалила організувати випуск промислової партії в кількості восьми електровозів і чотирьох перетворювачів частоти для устаткування вугільних шахт.

За цей час сформувався основний напрям наукової діяльності кафедри – гірничо-металургійна електроенергетика (керівник – академік НАН України Г.Г. Півняк). Співробітники кафедри вирішують актуальні проблеми енергозбереження і перетворення параметрів енергії, ведеться розробка нового класу енергообладнання для систем постачання і технологічних комплексів, що забезпечують ефективне і безпечне використання електричної енергії в технологічних процесах гірничої, металургійної та машинобудівної галузей промисловості. В цьому напрямі вони одержали основоположні наукові результати і розробили оригінальні засоби та системи електропостачання, що стали базою для розвитку важливих напрямів електроенергетики й енергозбереження в електричних системах; забезпечили серійний випуск нової техніки для різних галузей промисловості. До неї, зокрема, відносяться: системи безконтактного транспорту з індуктивною передачею енергії, тиристорні зарядно-розрядні пристрої, джерела живлення для нових енергозберігаючих технологій (електротермія, індукційний нагрів матеріалів, дезінтеграція сировини електромагнітними засобами, електроімпульсна очистка промислових стоків), методи і засоби керування електропостачанням, засоби захисту і живлення в системах електропостачання гірничих підприємств. Ці роботи націлені на дослідження і розробку перспективних енергозберігаючих, екологічно чистих технологій і виробництв. Значна частина результатів наукових робіт використовується на підприємствах України, що надзвичайно важливо для вирішення існуючих тут проблем екології, паливо- та енергозбереження.

Отримані наукові та практичні результати використані для постановки і виконання наукових досліджень, розробки методичних й інструктивних матеріалів, електроенергетичних частин проектів розкриття і підготовки горизонтів діючих шахт; передані у вигляді рекомендацій, монографій, підручників і навчальних посібників. Основні з них, у комплексі з науковими результатами вчених НГУ і ВАТ ДХК «Павлоградвугілля», що виконані і впроваджені на шахтах Західного Донбасу, було включено до науково-практичної роботи «Розробка та впровадження способів і технологій збереження геологічного середовища і забезпечення повноти ефективного, енергозберігаючого виймання запасів вугілля у Західному Донбасі» (автори: В.І. Бондаренко, І.Є. Голов-чанський, В.Т. Заїка, Г.Г. Півняк, А.Г. Разводов, І.О. Садовенко, Ю.М. Халимендик, А.В. Шмиголь), яку в 1998 році відзначено Державною премією України в галузі науки і техніки.

Плани проведення наукових досліджень на кафедрі тісно пов’язані з загальною економічною ситуацією в Україні та першочерговими завданнями по вирішенню існуючих проблем. Основні напрями наукової діяльності коригуються з напрямами освітньої діяльності.

У загальному плані їх можна сформулювати як: дослідження і розробка електротехнічних систем з високими техніко-економічними показниками для гірничо-металургійного комплексу держави. Цей загальний напрям охоплює питання виробництва, передачі, розподілу і споживання електричної енергії. Особлива увага приділяється питанням енергозбереження в електричних системах і на підприємствах.

Плани проведення науково-дослідної роботи широко обговорюються на засіданнях кафедри, семінарах. Важливу роль у координуванні цих робіт відіграють семінари Наукової Ради Національної АН України з комплексних проблем «Наукові основи електроенергетики». Співробітники беруть активну участь у роботі цих семінарів, що, як правило, проводяться на кафедрі. Періодичність – один семінар на квартал. Основні теми доповідей пов’язані з використанням напівпровідникових перетворювачів у гірничій промисловості та проблемами електропостачання. Поряд з цією тематикою широко обговорюються й інші проблеми електротехніки. На семінари часто запрошуються представники інших організацій, відомі вчені з інших вузів.

До основних напрямів наукових досліджень кафедри слід віднести розробки:

  • оптимізації режимів роботи електротехнічних установок;
  • теорії програмного керування електромеханічними системами з потужними синхронними двигунами;
  • способів безпеки в системі електропостачання з індуктивною передачею енергії на пересувні об’єкти;
  • систем управління електропостачанням промислових підприємств з використанням засобів обчислювальної техніки.

Якщо проаналізувати основні напрями досліджень, то частину робіт слід віднести до фундаментальних, інші – до прикладних, що складає основу для формування нових напрямів досліджень, створення високоефективного енергозберігаючого обладнання.

Так, у 2007 році на кафедрі систем електропостачання під керівництвом академіка НАН України Г.Г. Півняка виконувались наступні держбюджетні наукові роботи:

  • тема ГП-375 «Оптимізація режимів роботи електротехнологічних установок» – 120 000 грн.;
  • тема ГП-356 «Розробка способів забезпечення безпеки в системі електропостачання з індуктивною передачею енергії на пересувні об’єкти» – 100 000 грн.;>
  • тема ГП-374 «Розробка теорії програмного керування електромеханічними системами з потужним синхронним двигуном».

Завідувач кафедри, академік НАН України Г.Г. Півняк і професор А.Я. Рибалко за підручник «Перехідні процеси в системах електропостачання» отримали Державну премію України в галузі науки і техніки за 2005 р. Професор кафедри Ю.Т. Разумний за розробку і впровадження високоефективних технологій видобутку газу для підвищення енергетичної безпеки держави отримав Державну премію України в галузі науки і техніки за 2006 р.

На кафедрі діють три лабораторії, де встановлено і функціонує наукове обладнання. Воно дозволяє виконувати наукові дослідження з наведених вище напрямів і служить експериментальною базою для оцінки ефективності отриманих результатів.

Кафедра має тісні зв’язки з іншими науковими і навчальними закладами. Ці зв’язки, в першу чергу, зумовлені спорідненими напрямами наукових досліджень і близькими завданнями в галузі освіти. Так, кафедра плідно співпрацює з: Інститутом електродинаміки НАН України, Інститутом проблем енергозбереження, Національним технічним університетом України «КПІ» (Київ), Харківським, Одеським, Львівським технічними університетами та багатьма іншими вузами і науковими закладами. Ці зв’язки дозволяють координувати наукові дослідження, здійснювати наукову експертизу рішень, поглиблювати знання й обмінюватись досвідом навчання в технічних закладах вищої освіти.

З 1976 року кафедру очолює докт. техн. наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Геннадій Григорович Півняк – відомий учений в галузі гірничо-металургійної електроенергетики.

Кафедра готує фахівців за трьома спеціальностями:

  • Електротехнічні системи електроспоживання;
  • Енергетичний менеджмент;
  • Електромеханічне обладнання енергоємних виробництв.

На сьогодні підготовка фахівців ведеться 30 викладачами кафедри, серед яких: академік НАН України, 8 професорів, 12 доцентів, старший викладач і 8 асистентів.

Навчальна та наукова діяльність викладачів кафедри систем електропостачання базується на тому положенні, що встановлення нових суспільних відносин у державі висунуло підвищені вимоги до навчального процесу і рівня підготовки фахівців. Тому навчальний процес на кафедрі являє собою цілеспрямовану діяльність з підготовки у визначений термін інженерно-технічних кадрів потрібного рівня кваліфікації. Це зумовило впровадження нових принципів навчання: глибокої і в той же час доступної науковості матеріалу дисциплін, максимальної спрямованості теорії на вирішення практичних задач, прищеплення студенту інтересу до самостійного поглиблення знань з відповідних напрямів розвитку науки і техніки. Науковий аспект навчальної роботи на кафедрі передбачає відповідність організації та проведення навчального процесу до рівня розвитку науки і техніки з урахуванням перспектив і тенденцій їх подальшого розвитку та попиту в умовах ринкових відносин. Тому свого часу стала очевидною необхідність ґрунтовного переосмислення змісту, методів і практики навчального процесу за предметами, що визначають фахівця з електромеханічних систем та систем електропостачання: комп’ютерні технології, енергоменеджмент і аудит. Насамперед, це відноситься до такого важливого розділу в підготовці спеціалістів, як розробка та техніко-економічне обґрунтування заходів з підвищення ефективності систем електропостачання, покращення показників якості електричної енергії, забезпечення електромагнітної сумісності в електричних мережах.

Протягом усього навчального процесу викладачами кафедри постійно вирішуються задачі по обґрунтуванню оптимального обсягу знань, умінь і навичок, які повинні засвоїти випускники. При цьому вимагається демонстрація не репродуктивної, а творчої розумової діяльності в таких напрямах, як техніко-економічне обґрунтування рішень, відповідальність за прийняті рішення тощо.

Робота кафедри систем електропостачання відповідає стандартам по підготовці фахівців з високим рівнем знань. Результати проведених моніторингів серед керівництва промислових підприємств регіону показують, що рівень підготовки фахівців спеціальностей 8.090603 і 8.092204 повною мірою задовольняє вимогам як з точки зору знань, так і вміння їх застосовувати. Не дивлячись на тривалий час підготовки, у Придніпровському регіоні не спостерігається насичення вказаними фахівцями промислових підприємств, сільського господарства й інших об’єктів господарювання. Навпаки, сьогодні має місце наявний дефіцит фахівців, пов’язаний, насамперед, з переходом до ринкових відносин у суспільстві. При цьому зростання попиту на фахівців пов’язане з реконструкцією діючих підприємств, будівництвом нових тощо. Поряд зі зростанням потрібної кількості фахівців, підвищуються вимоги до рівня їх підготовки, що пов’язано з необхідністю зменшення енергоємності виробництва, підвищення якості електричної енергії, забезпечення електромагнітної сумісності обладнання та мереж.

Особливістю підготовки фахівців усіх спеціальностей, яких випускає кафедра, є практично 100 % їх працевлаштування. Керівники підприємств і об’єктів господарювання, обласні державні адміністрації регіону підтверджують можливість працевлаштування і при збільшенні кількості випускників цих спеціальностей.

На кафедрі накопичено великий досвід профорієнтаційної роботи серед молоді в школах регіону і на промислових підприємствах. Це забезпечує достатній конкурс на вказані спеціальності, що за останні роки складає не менше 3,5–4,5 осіб на місце.

Завідувач кафедри, академік НАН України Г.Г. Півняк має почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України, нагороджений орденами Ярослава Мудрого V і IV ступенів. П’ятеро викладачів нагороджено знаком «Відмінник освіти України» – це професори В.І. Тесленко, В.Т. Заїка, А.Я. Рибалко, М.М. Білий і Ю.Т. Разумний.

До навчального процесу кафедра запрошує висококваліфікованих спеціалістів народного господарства і наукових закладів. Так, для читання лекцій було залучено віце-президента НАН України, академіка А.К. Шидловського, проф. К.А. Липківського (Інститут електродинаміки), проф. Б.І. Кудріна (Московський енергетичний інститут), проф. І.В. Жежеленка (Приазовський державний технічний університет) і міністра вугільної промисловості України, д.т.н. С.Б. Тулуба.

© 2006-2017 НГУ Інформація про сайт