Вугільні шахти - це складні виробничі системи, порушення ефективної роботи яких знижує енергетичну безпеку України. Таких об'єктів на Україні біля 200. їх виробнича потужність дорівнює приблизно 100 млн. тонн вугілля на рік, а добувається в даний час біля 80.

Не останню роль у забезпеченні стійкої роботи шахт відіграють системи електропостачання, їх надійність, безпека, економічна ефективність. Залежать ці показники від багатьох факторів, але в основному від розрахункових навантажень, що використовуються для вибору параметрів елементів системи електропостачання. У той же час для умов вугільних шахт вони продовжують визначатися зі значною погрішністю: до 27 % - для підстанцій видобувних і підготовчих дільниць; до 80 % - для центральних підземних підстанцій і більше 100 % - для головної знижувальної підстанції. Причому не зовсім ясний механізм формування такого явища і причини непорушності нормативу погрішності, що рекомендується, рівного ± 10 %, і однакового для всіх рівнів розподілу електроенергії. І це, незважаючи на різноманіття конструктивного виконання елементів системи електропостачання і неоднакові економічні наслідки при завищенні розрахункових навантажень.

У вугільній галузі зберігається тенденція зростання питомої витрати електроенергії на тонну добутого вугілля, незважаючи на використання потужної і високопродуктивної техніки. За даними Інституту гірничої справи ім. А.А. Скочинського, він в часи СРСР по українських шахтах у середньому був удвічі вище, ніж по вугільній промисловості в цілому. У період спаду виробництва він ще збільшився і склав у середньому по галузі 135 кВт.г/т (1997 р), а частка електроенергії в собівартості видобутку вугілля, у залежності від вуглевидобувного регіону України, досягла 7 - 21 % (2000 р).

Таким чином, енергозбереження стає для галузі безальтернативним джерелом зниження собівартості видобутку вугілля на найближчу перспективу. І хоча цій проблемі приділялась раніше значна увага, із методологічної і наукової точки зору невирішеними для підземних робіт залишаються такі питання як визначення фактичного потенціалу електрозбереження, виявлення взаємозв'язків технологічних і енергетичних параметрів гірничої техніки, виділення об'єктів і видів енергоконтролю для них, без чого неможливо проводити реальну роботу ні по ресурсо-, ні по електрозбереженню.

Вирішити ці задачі можна тільки при наявності приладового обліку електроенергії. Проте саме на підземних виробничих дільницях і технологічних ланках такий облік відсутній. Пояснюється це важкими кліматичними умовами, в яких повинна експлуатуватися апаратура контролю, вимогами по вибухозахисту, іскробезпеці, а також непридатністю розподільних пристроїв систем підземного електропостачання до виконання функцій обліку електроенергії, що перетворює задачу розроблення засобів енергоконтролю для підземних робіт у додаткову достатньо складну науково-технічну проблему.

Основними критеріями вибору системи електропостачання вугільних шахт, крім економічності варто вважати надійність і безпеку. Безпосередній вплив на відзначені критерії вибору систем електропостачання роблять можливі аварійні режими, тобто різні види ушкоджень в електричних мережах і устаткуванні. Відзначені досить жорсткі умови експлуатації систем електропостачання гірничих підприємств "забезпечують" пошкоджуваність розподільних мереж і устаткування, що значно перевищує рівень аналогічних ушкоджень в електричних мережах підприємств не гірничої галузі. Основна маса ушкоджень у мережах вугільних шахт зв'язана з ушкодженням ізоляції фаз мережі щодо землі, тобто появою несиметричних ушкоджень.

Значна перевага однофазних замикань на землю в мережах напругою 6 кВ над іншими видами ушкоджень, не явно виражений аварійний характер роботи мережі при такому ушкодженні, а також значний діапазон зміни параметрів нульової послідовності, привели до розробки великої кількості дуже різноманітних пристроїв захисту, працездатність яких на сьогодні не зовсім відповідає вимогам надійності і безпечності електропостачання вугільних шахт.